Рубрика «З історії однієї книги»
Астрід Ліндґрен «Малий та Карлсон, що живе на даху»
Пригоди семирічного хлопчика та його товариша-товстуна з пропелером, що припали до смаку юним (і не тільки) читачам, відбуваються на сторінках трьох творів.Після виходу повісті “Малюк і Карлсон, що живе на даху” (1955) незвичний дует стає популярним і Ліндґрен береться за два наступні епізоди казкової історії: до юних читачів приходять “Карлсон, що живе на даху, знову прилетів” (1962) та “Карлсон, що живе на даху, пустує знову” (1968).
«У місті Стокгольмі…» — з цієї фрази розпочинається дивовижна повість, яка полюбилася малятам усього світу і, як не дивно, їхнім батькам.Так от, живе в цьому північному місті, у звичайному будинку, звичайнісінький Малий, а на даху будинку мешкає незвичайна істота — Карлсон, який має моторчик і вміє літати. Живуть вони, потрапляючи в неймовірні пригоди, від 1955 р., коли було написано першу книжку.
«Спокійно, тільки спокійно!»
Ця психотерапевтична фраза належить не кому-небудь, а “маленькому товстенькому самовпевненому чоловічкові”, веселуну і фантазерові, який до того ж уміє літати (у нього ж на спині є пропелер!). І живе на даху. І любить побешкетувати. Коли він зʼявлявся, починає відбуватися незвичайне. І життя вже виграває новими барвами. А коли щось іде не так, він запускає ще одну оптимістичну мантру: “Дурниці! Справа ж бо житейська!” Як не крути – геніальна річ… Дивіться, я ширяю над життям. Тут не треба впадати у відчай. Бо навіть у найбезвихіднішому становищі завжди є вихід!За його ж словами, “мати – мумія, а батько – із родини гномів”. Проте реальна історія “народження” цього персонажа дещо інша. Точніше – зовсім інша.Спершу Карлсона звали Лільонкваст і діяв він у казці Астрід Ліндґрен «В Країні між Світлом і Мороком».Цікаво, що на світ він з’явився завдяки Карін, доньці письменниці.Якось дівчинка попросила маму: «Розкажи мені про пана Лільонкваста. Тільки нехай він буде добрим дядечком і неодмінно прилітає до дітей, коли вдома нікого немає!»Відома річ: діти страшенно не люблять довго лишатися вдома на самоті, тому і вигадують собі усяких друзів, якщо поруч нема ні песика, ні кицьки, ні, принаймні, акваріума з мовчазними рибками…І от на світ народився Лільонкваст, який прилетів до хворого самотнього хлопчини й забрав його із собою в Казкову Країну між Світлом і Мороком. Невдовзі з Лільонквастом сталося щось дивовижне: він прилетів знову, та називався вже Карлсоном, і на спині у нього був… пропелер!Крім цих змін, Карлсон ще й оселився не десь у лісі, в хатині на галяві чи бодай у якомусь підвалі, а на самісінькому даху!..Ось як розповідала письменниця про свою зустріч із Карлсоном: «Я побачила його, точніше, спершу почула якось уночі, коли мене мучило безсоння. Не спалося, можливо, тому, що за вікном щось довго дзижчало. А потім він влетів до кімнати, сів на ліжко й запитав, де можна знайти Малого. Я протерла очі — ні, це не сон, на моєму ліжку в стокгольмській квартирі сидів маленький товстенький чоловічок із пропелером на спині і кнопкою на животі.— Ти хто? — спитала я. — Чому ти прилетів до мене?
— Я — найкращий у світі Карлсон, який живе на даху, — відказав чоловічок, — а прилетів я до тебе тому, що ти написала книжку про Пеппі Довгапанчоху.
Тоді я дала йому адресу Малого. Не назву цієї адреси, бо це таємниця…
Незважаючи на те, що письменниця не повідомила адресу, газетярі почали друкувати статті з заголовками: “Винагороду тим, хто знайде дах Карлсона першими”.Але автор розуміла, що більшість її фанатів – це звичайні діти, які кинуться шастати по дахах, лише б знайти будиночок чоловіка у розквіті сил.Тоді вона офіційно оголосила, що дах з його помешканням знаходиться за адресою Вулканусгатан, будинок 12.Вона розкрила таємницю знаходження своєї першої сімейної квартири. Більш того, Астрід обмовилася, що він до неї і зараз періодично залітає.Чому Карлсон літав, використовуючи пропелер?Сама Астрід Ліндґрен у дитячому віці часто бавилася на летовищі, захоплюючись польотами аеропланів. А “специфічність” його житла, ймовірно, повʼязана з тим, що дитиною письменниця любила підкорювати висоту дерев і дахів. Водночас, якщо вірити пліткам (щоправда, і пані Астрід, і її оточення спростовували цю версію), прототипом товстуна з пропелером став райхсміністр нацистської авіації Герман Герінг.Письменниця познайомилася з ним у 20-х роках минулого століття на одному з авіашоу. Тоді ас, який любив поїсти й випромінював неймовірну чарівність, саме перебував у “повному розквіті сил”.
Цікавинки
У книгах не згадується імені Карлсона, він всюди називає себе просто «Карлсон».Насправді Карлсон – це не ім’я, а шведське прізвище. Причому в Швеції воно досить поширене і займає третє місце за популярністю.
На батьківщині, в Швеції, Карлсона не люблять, вважаючи його «хамом, егоїстом, обманщиком, хвальком і підбурювачем».У Карлсона немає особливих засобів руління, як, наприклад, у Баби-яги з її ступою. І незважаючи на свою вагу, чоловік легко маневрує, влітає у вікно до свого кращого друга – Малюка. Деякі шведські журналісти у свій час називали Карлсона літаючої бочкою, порівнюючи його з реактивним винищувачем, які перебували у складі ВПС Швеції.Синдром Карлсона – психологічна особливість дітей 3-7 років, які відчувають потребу в уявному другові.Всупереч радянському мультфільму, в книзі ніде не згадано, що найулюбленіша їжа Карлсона – варення. Згідно з книгою, найулюбленіші страви Карлсона – м’ясні тефтелі і торт зі збитими вершками.Багато батьки іноді дивуються, чому їх дітям так подобається персонаж Карлсона. Адже він описується як примхливий чоловік, вічно голодний і противний в спілкуванні, він принижує жінок і собак, а увага повинна приділятися виключно його персоні.Але для Малюка Карлсон зовсім не є великим шахраєм і хуліганом. Адже дитина в книзі уособлює більшість дітей, яким бракує любові і ласки від їх батьків.Ця книга дає дитині (та й не тільки їй) розуміння, що таке любов, що таке толерантне ставлення до того, кого любиш. Хоч це часто й непросто.Читаючи “Карлсона”, хочеться й самому задзижчати пропелером і так само стрімко злетіти над дахами.Цитата“Чи не можна попросити твою маму приготувати нам замість одного пирога з вісьмома свічками вісім пирогів з однієї свічкою?; – Повір, Карлсоне: не в пирогах щастя… – Та ти що, з глузду з’їхав?! А в чому ж іще?; 
Якби люди знали, як приємно ходити дахами, вони б давно перестали ходити вулицями;
