День змінює ніч, роки змінюють століття. А музика вічна…
Саме музика Людвіга ван Бетховена здатна і сьогодні зачепити найтонші струни людської душі, і знайти своє місце в серці кожного. Вона зачаровує, надихає, підносить, вселяє надію і надає сили. У ній краса, велич, щастя.
Ознайомити учнів 7-8 класів з життєвим і творчим шляхом видатного композитора Людвіга ван Бетховена, прищепити їм любов до прекрасного – головна мета музичної години, яка носить назву «Останньою бринить моя надія».
Зал оформлений: портрети Бетховена; музичне оформлення; нотні збірки.
Звучить соната № 23 Фа-мінор «Апасіоната»
Читець: О Музико, у душу увійди,
Як в тихий храм, акордами органа,
Немов бальзам, зціли сердечні рани
І освяти мої земні труди.
О Музико,візьми мене в полон,
Як теплий доторк лагідних долонь,
І освіти мої сумні зіниці,
Вдихни у серце молодий вогонь,
І пристрастей жагучих блискавиці!
Надіє світла, в серці не холонь,
О Музико, візьми мене в полон.
О Музико, не покидай мене
Серед стерні осінньої і зливи,
Нехай печаль усіх нас обмине
І буде ранок – світлий і щасливий.
О Музико, не покидай мене… (Оксана Лиховид)
Ведуча: Весною 1878 року в двері бідного маленького будинку в передмісті Відня, де жив знаменитий композитор Моцарт, постукав підліток, зовсім ще хлопчик. Невисокий на зріст, широкоплечий, осадкуватий, з досить непривабливим загорілим обличчям. Він був вдягнений в довгий каптан зеленого кольору. На ногах – білі панчохи і черевики з пряжками, на голові – перука з локонами і смішною короткою кіскою. Костюм придворного музиканта додавав незграбному підлітку кумедного вигляду. Хлопчик пояснив, що він з Бонна; до Відня приїхав спеціально для того щоб маестро послухав його гру.
Ведуча: В гостях у Моцарта були друзі. Композитор попросив їх пройти в іншу кімнату. А сам витягнув з-під рояля стілець і запросив юнака до інструменту – «Будь ласка, грайте! Ви принесете мені велике задоволення».
Ведуча: Хлопець рішуче опустив руки на клавіші. Він обрав для виконання один з найважчих творів Баха. Коли відлунали останні акорди, Моцарт злегка кивнув головою. Маестро похвалив його гру, розуміючи що це результат неабиякої праці. А в глибині душі Моцарта з’явилась підозра: «Цей хлопчик зіграв свій заучений урок!»
В очах юного музиканта відбилося гірке розчарування. Значить, віра в доброту Моцарта була помилкою? Поїздка до Відня була помилкою?
– «Маестро, благаю вас, – просив Бетховен – дозвольте мені зіграти ще…»
Ведуча: Моцарт здивовано дивився на нього. «Мені здається, що, коли ви грали, моя присутність вам заважала, – відповів Моцарт. – Я вийду в сусідню кімнату, до друзів. Усі вони досвідчені музиканти»
На тлі музики Бетховена (варіації до-мажор)
Ведуча: Двері залишилися відчиненими, і піаніст тепер був сам-на-сам з інструментом. Йому він тепер ввіряв свою долю.
Музичні фрази, які народжувалися під м’якими торканнями пальців юного музиканта, були химерні, як гірлянди кольорів, несхожих один на одного. То ніби птах співав про щастя, то раптом завивала завірюха, потім хтось радісно засміявся, і барабани вистукували атаку, озвалася героїчна пісня, а за мить ніжно й безтурботно заграла наступна сопілка…
Читець: Як непідробний серця біль,
Страшне розчарування втрати
І музики високий стиль
Скажіть, змогли Ви передати?
Талант могутній, інтелект,
Хист перевтілення високий,
Явили нам натхнення злет,
Проникнення у твір глибоке.
Ведуча: Піаніст так захопився грою, що не помітив, як навколо все змінилося. Він не бачив, як у дверях з’явився Моцарт. Він завмер на порозі кімнати, друзі теж були вражені натхненною мелодією.
Ведуча: «Це було щось зовсім інше, мій друже! – вигукнув Моцарт. – Такої гри я давно не чув. Дякую вам!» друзі композитора поспішали привітати з успіхом молодого музиканта. Моцарт поклав на його плече свою руку. «Друзі, зверніть увагу на цього хлопця, – сказав він. – Колись він примусить говорити про себе весь світ!»
Ведуча: Ім’я молодого музиканта було Людвіг Ван Бетховен.
Ведуча: Знайомство двох музикантів, що почалося так незвичайно, обірвалося не відразу. Молодий Бетховен ще кілька разів зустрічався з Моцартом і навіть брав у нього уроки музики. Несподівана звістка про важку хворобу матері перервала перебування Бетховена у Відні. Він був змушенй спішно повернутися в рідне місто Бонн.
Ведуча: Мама! Мало любові він знав у дитинстві, але ту, що випала на його долю, подарувала йому мама…
Ведуча: Із смертю діда Людвіга Бетховена, поважного капельмейстера, талановитого музиканта, в сім’ю Бетховенів прийшли справжні злидні. Батько, придворний співак з досить посередніми музичними здібностями, часто засиджувався з друзями за чаркою в шинку, забуваючи про дружину і дітей.
Ведуча: Музичні здібності молодого Людвіга, що виявилися досить рано, навели його батька на думку зробити сина джерелом доходу. Дитині вже п’ятий рік, якщо його почати серйозно учити гри на фортепіано й на скрипці та примушувати цілими днями вправлятися, то через 2-3 роки з нього вийде маленький віртуоз, чудо-дитина. Людвіг постійно займався музикою. Дуже часто йому хотілося побігти на вулицю, погратися з іншими дітьми. Але суворий батько знову і знову заставляв його грати.
Звучить соната № 24 Фа-дієз мажор
Ведуча: Йому було 12 років, коли до Бонна приїхав композитор Крістіан Неефе. Тепер юний Бетховен брав уроки фортепіано й композиції у цього високоосвіченого й талановитого музиканта. До нього хлопчик почував прихильність і композитор також відповідав йому люб’язністю. Саме він сказав Бетховену дуже важливі слова: «Мистецтво – це великий вогонь, що підносить людину до невимовних висот. Хто хоч один раз пов’язав свою долю з мистецтвом, уже ніколи не зможе жити без нього. Ти, Людвігу, повинен стати художником, ти маєш примусити світ слухати твою музику з трепетом, а кожне твоє слово – з повагою!»
Ведуча: Після смерті матері Людвіг у 17 років став главою сім’ї, всі турботи про молодих братів лягли на його плечі. Крім роботи в капелі, він вечорами грав на альті в оркестрі оперного театру, давав уроки музики. Але думка про справжнє мистецтво, про Відень ні на мить не полишала Бетховена.
І ось восени 1792 року 22-річний Бетховен знову у Відні.
Ведуча: Відень! Столиця імперії. Він приїхав, щоб завоювати столицю своїм мистецтвом. Йому доведеться багато працювати!
Звучить скрипкова соната Соль-мажор
Ведуча: Близько десяти років минає у пошуках свого «Я», в кристалізації оригінальної музичної мови, в боротьбі за героїчний, монументальний стиль.
Звучить Патетична соната (соната № 8 до-мінор)
Ведуча: Бетховену було близько тридцяти років. Доля принесла йому славу, популярність, гроші. А він з кожним днем ставав все похмурішим і похмурішим. Людвіг відчував, що поступово втрачає слух. Але ні, це ж неможливо!. Це всього лише тимчасова хвороба. Не може він, насправді, позбавитися того, що складає суть його існування, його життя.
Ведуча: «І глухий я зможу допомагати людям, – підбадьорював себе Бетховен, – моя музика повинна бути такою, щоб найнещасніша людина, слухаючи її забувала про свій біль.»
Читець: Самотності печать –
Трагедія сердець великих,
Що смутком на чолі лежать…
І тільки музика – як ліки.
Бо лиш душа, що вся – із ран,
Могуть вселенської любові,
Могли відкрити океан,
Що зветься в музиці – Бетховен.
Ведуча: Воскресла сила прагнула утілитися в музиці. Бетховен почав писати свою Третю симфонію. Композитор присвятив її Наполеону і навіть дав назву на його честь – «Бонапарт». Наполеон був для Бетховена героєм французької революції, гарантом ідей свободи й демократії. Коли ж Наполеон оголосив себе імператором, Бетховен гнівно викреслив посвячення, а симфонію назвав «Героїчною».
Звучить уривок з Третьої симфонії.
Ведуча: Завершивши «Героїчну» симфонію, Бетховен створив дві фортепіанні сонати, які вразили всіх новою, несподіваною красою.
Одну – ясну, як літній ранок у полях – всі називали «Авророю». Друга – похмура, повна блискавок і нелюдської боротьби проти долі. Її назвали – «Апасіоната» – Пристрасна».
Майже одночасно він пише концерт для фортепіано, скрипки і віолончелі. І зразу ж приступає до роботи над оперою, названою «Фіделіо».
Ведуча: Але й це ще не все. Бетховен подарував світові сонату для скрипки й фортепіано. В майбутньому вона називатиметься «Крейцеровою сонатою». Він довів, що композитор, позбавлений слуху, не став німим. Він подарував людям творіння такої краси і сили, якого ще не створював ніхто.
Читець: Я забуду про все. І ридання, що глибоко сховане
Під покровом мовчань, і тривога, і труби грози
Проростають із серця глухого Бетховена.
Але очі сухі. Ні сльози. Тільки так. Ні сльози.
Ніч над серцем музики. І блискавки мідноязикі
Розтинають чорнотою сповнений повені плин.
Березневий приплин. І польоту орлиного крики.
Ніч над серцем музики. Гіркий і ядучий полин.
Якщо слухать мовчання, то звідки народження звуку?
Сонце входить в зіниці. Колишуться зорі в саду
День і ніч. І крізь вік пронести свою пристрасть і муку.
Я з тобою, Бетховен, дай руку – я поруч піду.
Ведуча: Незабаром Бетховен полишив Відень. Він їхав у Коромну – родовий маєток його друзів Брункськвіків. У великому будинку жили разом з матір’ю син Франц і старша донька Тереза. Тепер його супроводжувала садовими алеями тільки вона.
Ведуча: Одного разу, коли вони йшли удвох під деревами, що ледве зеленіли, Бетховен сказав своїй супутниці: «Я радий, що знайшов тут хоча б одну близьку душу»
Ведуча: Незабаром вони повідали липам в парку, що вирішили поєднати свої долі навіки. Але цьому не судилося статися. Сім’я Терези не могла віддати графську дочку людині простої крові. Бетховена обурило таке рішення сім’ї коханої.
Читець: Те, що родилося в серці, що мукою тричі відкрито, –
Проростання небес у вершинах дубів вікових,
І крижин березневе кружляння в потоках розкутих –
Це весна, це чекання і щастя, і болів повінь.
Ведуча: Пройшло немало часу, поки втамувалася образа. Ніч змінюється днем, дощ ясною погодою. Так і з людськими долями. І ось настав той день коли Тереза прийшла до Людвіга. Я і досі люблю вас, мій дорогий, добрий Луїджі, – зізналася вона. – На жаль, нам не дано з’єднати свої долі. Тому, я вирішила трудитися на благо людей так само гаряче і безкорисливо, як ви, і присвячую все своє життя покинутим дітям. Прощайте, мій безсмертний коханий!
Звучить Місячна соната (соната № 14 до-дієз мінор)
Ведуча: Глухий композитор Людвіг Бетховен залишився один, як вирваний із землі дуб. Розлука з Терезою надломила могутню натуру Бетховена. Музика – ось те єдине і головне, що ще його утримувало в житті, не даючи потонути у вирі лиха.
Ведуча: Бетховен став ще більш замкнутим, але просвітленим душею. Він створював Дев’яту симфонію, яка стала одним з найбільших і найграндіозніших творінь світової симфонічної музики. Небувалою новиною виявилося введення у фінал симфонії хору з солістами-співаками на слова оди Шиллера «До радості», що оспівує свободу.
Ведуча: Ця дивна симфонія визрівала в душі Бетховена впродовж усього життя. З кожним твором Бетховен ніби підіймався в своєму мистецтві все вище, і ось настала мить, коли він відчув, що наблизився до вершини.
Ведуча: Настав час прем’єри. До початку залишалось декілька хвилин. Через куліси Бетховен виглянув у зал. Він був повний! Жодного вільного місця. Можливо, всі ці люди прийшли просто з цікавості? – промайнула думка в голові майстра. На афішах написано, що я беру участь в концерті. Глухий диригент – це ж цирковий номер! Дев’ята симфонія – підсумок усього його життя.
Звучить Дев’ята симфонія
Ведуча: Бетховен дивився прямо перед собою. В його не потривожений слух не проникло жодного слова з цієї пісні про радість. Він бачив хор, вуста співаків відкривались, але беззвучно. Беззвучними для нього були і скрипки, флейти, литаври.
І ось доспівана пісня про радість. Симфонія закінчилася. Тепер слово за слухачами.
Ведуча: Бетховен продовжував стояти спиною до залу. Він, пройшовши через стільки випробувань, не наважувався поглянути на своїх слухачів. Що ж там? Овація чи гнів? Можливо, лунає сміх? Нарешті до нього підійшла одна із співачок. Вона поклала йому руки на плечі і повернула обличчям до залу. Те, що він побачив, уразило його. Сотні захоплених облич, безліч рук, що вітали його, безперервна овація охопила партер, балкон, ложі!
Ні, він не чув, як гримів зал, хвилі захоплення ударяли об стіни! Але він бачив людей, що закривали обличчя, ридаючи. А він стояв розгублений біля самого краю сцени.
Ведуча: Композитор розумів у ці хвилини: зараз йому аплодує не тільки Відень, йому аплодують, виражаючи вдячність, далекі покоління. І не лише за Дев’яту, але й за «Героїчну», за «Апасіонату», за «Місячну», за всі його пісні про мужність, про відвагу, про боротьбу за свободу і радість, яку потрібно дістати з глибини страждань.
Ведуча: Після великого успіху Дев’ятої симфонії в Відні Бетховен прожив лише три роки. Його популярність росла і поширювалася по всьому світу.
Він помер 26 березня 1827 року, близько четвертої години дня. Перед його будинком лежав сніг. Раптом з хмар вдарила блискавка і освітила кімнату, в якій прощався з життям великий Майстер. Бетховен відкрив очі, стиснув праву руку в кулак і пригрозив їм в вікно. Його лице було злим, ніби він хотів сказати: «І все таки я не піддався вам, вражі сили! Геть від мене!» Смерть змогла здолати його тіло, але не змогла перемогти його сильний дух.
Читець: Коли глухого генія музики
Уже людські не досягали крики,
Коли він чув лиш бунт німих стихій
І з них, у пінній пристрасті своїй,
Складав гармонії, щоб сам не чути –
Настигла смерть. Відомий і забутий,
Прославлений, осміяний, владар
І раб – він умирав. Сувої хмар
Заслали небо. Потемніла далеч
Ішла гроза. Думки, як чорна галич,
Назустріч ночі креслили круги.
Враз – повен невтоленної жаги –
Він стрепенувсь, орел, ще не добитий.
Він чув! Він чув! – Ах землю розтрощити,
Створити землю, дати радість їм,
Синам землі! – Він чув, як темний грім
Перехопився під німим склепінням.
Охоплений нових надій переплетінням –
А смерть уже на чоло клала знак, –
Він небу, гордий, показав кулак.
Бетховен! Той жест руки худої.
Страшніший від симфонії страшної!
Список використаної літератури
Верон Р. Бетховен / Р.Верон // Верон Р. Жизнь великих музыкантов. – М., 1996. – С. 87-114.
Гингольд Л. В поединке с судьбой: героческе дни Людвига ванн Бетховена / Л.Гингольд. – М.: Музыка, 1989. – 31 с.
Згораж А. Один против судьбы: Бетховен / А.Згораж. – пер. с чеш. Н.Дроздовой. – М.: Мол. гвардия, 1980. – 207 с.
Людвіг ван Бетховен // Музика: для дітей сер. шк. віку / авт.-упоряд М.О.Володарська, Є.С.Каневський; худож.-ілюстр. Г.В.Беззубова; худож.-оформлювач Л.Д.Киркач-Осипова. – Х., 2007. – С.180-182. – (Дитяча енциклопедія).
Первомайський Л. Бетховен: [вірші] / Л.Первомайський // Первомайський Л. Між бурями. – К., 1967. – С. 29-32.
Рильський М. Бетховен: [вірші] / М.Рильський // Рильський М. Вибрані поезії. – К., 1970. – С. 105.
Эррио Э. Жизнь Бетховена / Э.Эррио. – М.: Музыка, 1968. – 355 с.
* * * *
Beethoven L. van. Symphonie №9 in d-moll. Opus 125 [Звукозапис] / L. van Beethoven // Salzsymphonie. – 1 електрон. аудідиск (CD): зв., 12 см. – Lugan, 2006
Бетховен Л. Ван: шедевры мировой классики [Звукозапис] / Л.ван Бетховен // Людвиг ван Бетховен. – 1 електрон. аудідиск (CD): зв., 12 см. – К., 2008.