Український письменник Петро Мах – автор особливої форми творів, книг-пастелей, котрі у свій час тепло прийняли, благословили поета і нову поетичну форму, що стала нині різновидом поезії, такі майстри слова, як Максим Рильський, Олесь Гончар. Письменнику були підвладні різні жанри. Про це добре знають найперш волиняни, адже все життя і творчість Петра Маха пов’язані з Волинню, її людьми, чарівною природою, що надихали письменника. Він є автором понад трьох десятків поетичних збірок, прозових, публіцистичних творів, сценаріїв телефільмів, багатьох поезій, що стали популярними піснями в Україні.
На відзначення 80-річчя від дня народження письменника пропонуємо вашій увазі сценарій літературної години «З любові люди виростають».
Укладач: О. Романюк
Відповідальна за випуск: Н. Граніч
© Волинська обласна бібліотека для дітей
Читець 1:
З любові люди виростають…
Коли я в мами зазорів, –
До вікон батько їй привів,
Як диво, далину безкраю.
З любові люди виростають…
Коли зробив я перший крок, –
Навік заповіли добро
Провадити життєвим плаєм…
З любові люди виростають…
Коли я вийшов на поріг, –
Дерева в нашому дворі
Залебеділи білим маєм.
З любові люди виростають…
Я бережу, як в ті роки,
Дитячих споминів хмарки
І синь для сина в отчім краї!
З любові люди виростають…
Ведуча 1:
Певно, тому поети приходять у світ, щоб життя ставало кращим. Адже вони словом будять нашу думку, не дають приспати розум, наділені даром бачити майбутнє. Свого часу один із видатних людей сказав, що поезія – це вічна поїздка в невідоме. Так, художня література, як і мистецтво взагалі, то вічний пошук.
Відомий волинський поет і прозаїк Петро Мах був свідомий цієї істини й тому постійно перебував в невпинних пошуках нових тем, проблем та шляхів їх художнього осмислення.
Ведуча 2:
Маленька річечка Тенва, біля якої тулиться село поетового дитинства Корхів. Спогади-ластівки несуть на своїх крилах журбу, гіркий біль про обпалене війною дитинство на Білгорайщині, що по той бік Бугу.
Читець 2:
«Ластівка із крилами журби»
Ластівка із крилами журби
До мого чекання долетіла…
Сивий сміх зборола юна сила –
Я її дитинно полюбив!
Де була ти, із яких яруг
Піднялась до тої високості,
Що з усіх діаспор нині гості
Шану вибудовують Дніпру?
Певно, ти торкнулася навік
Шкарубкої таїни народу,
Що тобі від роду і до роду
Устремління віддає нові.
Тож проводь в незвідані світи
Чарівливу чистоту барвінку.
Я тебе, вродливу українку,
Зможу своїм серцем вознести.
Не губи пориву, не губи,
Волею назвавшися святою,
Ластівко із крилами журби,
Над землею злотно-голубою.
Ведуча 1:
В його рідному селі було лише три польські сім’ї, авторитетами вважалися український священник, директор школи і батько майбутнього поета Петро Мах, син Олексіїв, який мав диплом правника. У розпал українсько-польського конфлікту 1941 року не оминула трагедія й родину Махів. Вбивають батька і мати з чотирма дітьми залишається в глибокій скорботі й переживанні.
Читець 1:
«Колискова мами»
Набрала мальва за вікном роси,
Потішилась під зорями квітками.
І я її згадати попросив
Сльозами вмиту колискову мами.
Озвався рідний голос з далини,
В освячену хатину рушниками
Я повернувсь із мандрів, з сивини,
Аби почути колискову мами.
Вона в мені, бентежна і сумна,
Та міць дає змагатися з вітрами…
Хай завше до синівського вікна
Приносить мальва колискову мами.
Ведуча 2:
Восьмирічним хлопчиком потрапив у холодну воду і сильно застудився. Тіло захопила страшна хвороба – поліомієліт. Десять днів у госпіталі і майже без пам’яті. Ніхто не знав, як його лікувати. Коли налетіли німці, почали викидати хворих геть – звільняли приміщення для своїх поранених.
Залишився живим Петро чудом – завдяки медичній сестрі-українці, яка заховала малого серед лікарняної білизни в темній комірчині.
Ведуча 1:
Потім були депортація українців із Польщі під кодовою назвою «Сян», голодний Мелітополь, повернення товарняком на Волинь, туди, де з глибоких літ неподалік Володимира-Волинського кущувався їхній рід, повоєнне голодне бідування і повсякчасна тривога за майбутнє.
Читець 2:
Бродить нині туман за моїми плечима,
А я прагну води, я спішу на ріку…
Скільки лиха стерпів і наруги отримав,
Але підлим ніколи не був на віку!
Де стежини мої з українського поля,
Де мої кілометри – ніяк не злічу!
Я дивлюся у далеч, де мамина доля,
Сивим кленом стою на вітрах наскінчу.
Ведуча 2:
Учився Петро Мах старанно. Закінчив Підгаєцьку семирічку, Луцьку середню школу № 1 з медаллю, вступив до Львівського університету ім. Івана Франка. Його одразу ж, після появи збірки «Перші промені», що вийшла друком у 1958 році, помітили і відзначили. Ще навчаючись у Львові, Петро Мах – майбутній український філолог, керував після Дмитра Павличка літературною студією «Франкова кузня», там, у Львові опублікував свої перші вірші.
Читець 1:
Вийду у поле – жита половіють,
А понад ними зринають пісні…
Хороше дихать, леліять надію
Тут, серед жита, мені.
Гляну довкола – краса незрівняна,
В грудях снага, хоч співай.
А з далини лине вітер духмяний –
Мліє задуманий гай…
Вийду у поле – жита половіють,
А понад ними зринають пісні…
Тож усміхнися ти сонцем, надіє,
Тут, серед поля, мені!
Ведуча 1:
Талант його оригінального образного мислення розкривався з кожною збіркою і швидко утвердилося переконання: Петро Мах – чільний волинський поет, який виростає до загальноукраїнського визнання. Про нову збірку “Поезії”, що вийшла друком у 1960 році широко заговорили. Критики відзначали оригінальну форму його віршів, сміливість думки, аналітичність роздумів про нашу сучасність та її невідкладні проблеми, про те, що він, не зрадивши себе, зумів стати дещо іншим, не повторився, а пішов далі. Погляд поета на світ і на людей став мудрішим, вірші логічно глибшими й проникливішими. Тут віршем «Лесин кадуб» Петро Мах розпочав свою сповідальну стежину до слова й образу Лесі Українки.
Читець 2:
«Лесин кадуб»
Бувало, в літню пору вечорову
Маленька Леся з дому поспішала
У гай шукати мавок чорнобрових
Чи сміх почуть русалки в комишах.
А то піде до кадуба старого
І в мрії виглядає дальній день,
Коли цілюще джерело з-під нього
Заб’є, заграє, чисте, молоде.
Та джерело у темряві не грало,
Бо ще досвітні пломінкі вогні
Лишень займались у курних кварталах
В далекій задніпрянській стороні…
Коли любові стало в грудях тісно,
Коли прорвалась ненависть вогнем,
Зігріла серцем Українка пісню
І в бій пішла із нею, як з мечем.
Ведуча 1:
Петро Мах, зачарований, захоплений творчою долею Лесі Українки і її матері Олени Пчілки, пише книгу «Гостини в матері», яка була опублікована видавництвом «Веселка» в 1971 році. Не сподівався її автор, що замість добрих слів за відкриття маловідомих або зовсім ще тоді не знаних фактів родинного і творчого життя Косачів йому інкримінують «сліпе захоплення постаттю «буржуазної націоналістки» Олени Пчілки. Були і численні редакційні колегії ще до виходу книги, і розгромні закриті рецензії, але авторитетне плече Олеся Гончара, добра і ще пам’ятна опіка Максима Рильського оберегли Петра Маха. Пізніше Олесь Гончар напише: «Дорогий Петре! Пишіть про Лесю. … Не спішіть, але й не баріться. Хай вам щастить!»
Ведуча 2:
1971 рік пам’ятний ще й тим, що у видавництві «Молодь» готувалася його книжка поезій «Вікна», яку також замірялися «зарубати». Увагу рецензентів привертала вже заглавна пастель під назвою «Вікна».
Читець 1:
«Вікна»
У тебе вікно,
і у мене вікно,
є вікна у світу – надії.
І вікна говорять,
і вікна кричать,
і вікна сміються й страждають…
Ти викинь віконниці,
штори зірви –
хай думи без світла
не сліпнуть.
Поривам своїм
дай промінність живу –
і світ сонцевінням заграє…
Гей, чуєш,
поете?
Вікно відчини!
Ведуча 1:
Довелося просити в Миколи Вінграновського – незаперечного новатора поетичних форм допомоги. «Вікна» таки відкрилися читачеві. Петро Мах не полишає своїх громадських обов’язків – із 1995 року очолює Конгрес інтелігенції Волині, редагує інформаційно-мистецьке видання «Краєвид», відвідує студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки, почесним професором якого було його обрано, керує із 1980 по 1989 роки Волинсько-Рівненською Спілкою письменників України. Було що згадати, було чим гордитися. У доробку письменника більше 30 книг поезій, прози, історичних ессе, сценаріїв телефільмів, публіцистика.
Ведуча 2:
Літературознавці з-поміж багатьох унікальних рис стилю Петра Маха справедливо відзначають афористичність, музично-мальовничу образність, дивовижне поєднання вірності національній духовній традиції і сміливості творчого пошуку.
За багаторічну працю на ниві рідного слова, поет був відзначений премією імені Агатангела Кримського, імені Олександра Гаврилюка, Почесною Грамотою Верховної Ради України, відзнакою Президента України.
Кожна нова книга митця – ще один внесок у духовну скарбницю нашого народу. «І, здається, не жив би, коли б не писав, а тепер виростаю із кожного слова».
Читець 2:
«МИЛИЙ БОЖЕ, ЯКА ТО БЕЗМЕЖНА КРАСА…»
Милий Боже, яка то
безмежна краса,
Що не день — то рядки,
то душевна основа…
І, здається, не жив я ,
коли не писав,
А тепер виростаю
від кожного слова.
Я домашню в’язницю
лишу назавжди,
Опинюсь між людей,
де розради основа…
Милий Боже, веди мене,
далі веди
У простори святі
українського слова!
Ведуча 1:
Знаний Петро Мах і як поет-пісняр. На тексти його віршів створювали пісні, що стали окрасою репертуару не лише волинських співаків, композитори Віктор Герасимчук, Анатолій Пашкевич. Співпрацював поет із Борисом Буєвським, Богданом Янівським, Валерієм Мареничем, Ярославом Найдою.
«Якось довелося почути, що вже навіть якби лише ці пісні були в творчому доробку Петра Маха, то й цього вистачило б для його довічної шани», – написала відома журналістка Анастасія Філатенко.
Інтимна лірика поета, напоєна ніжністю і чистотою. Вона добре організована, вирізняється багатою мелодикою. Тож і не дивно, що чимало його поезій покладено на музику. Пісні сприймаються немов народні. І в цьому найвища оцінка доробку автора.
Чиста, ніжна, світла й дуже прозора лірика його «Ожин» не залишає байдужою нікого, як не залишає байдужим світ, який Петро Мах відтворював з променистою «росинкою у слові».
Звучить «ОЖИНИ»
(звучить пісня, муз. Віктора Герасимчука)
Де берізки одбігли од гаю,
Де за вільхами вітер приліг, –
Я з тобою ожин назбираю –
Дивних ягід моєї землі.
У село повернемося пізно,
Гляне-гляне цікавість з воріт…
І шумітиме спогадом ліс нам
У роздоллі росистих доріг.
Не шукайте ви, люди, провини
І не будьте, матусю сумні:
Наші руки скололи ожини,
Ну, а губи… обвітрила ніч.
Ведуча 2:
Земля дитинства не раз відгукнеться у його творчості, але наснажуватимуть його слово врода Полісся, стражденна доля України, її невпокорена, непригноблена чужинецькою валуєвщиною і хохляцькою “смердючківщиною” мова. Пошук у глибоких надрах рідної мови, так би мовити, слова кольорового, такого, яке б зацікавлювало, творило своєрідне силове поле поезії,— одна з характерних рис творчості нашого знаного земляка. “Махізми” у доброму значенні слова запам’ятовуються, викликають асоціації — “крайполе”, “посвітли”, “невгамов’я”, “сонцевіння”, “росовиця”, “жаданка”.
Читець 1:
Є покази, де супермоди,
Є виставки диво-машин.
Та це у мій світ не ввіходить,
Йому я щось інше лишив.
Дивуюсь росі на поляні,
А поле хвилює мене.
І квітів хорали духмяні
Дарують блаженство земне.
Такий вже селюк я до скону,
Який аж по пахви в ріллі…
І того найвищого трону
Повік не зречусь на землі!
Читець 2:
… А церква, що намолена
віками,
На белебені нашого села
Людською вірою всякчас жила,
Знімаючи із душ печалі камінь.
Що не понищена в свій
час катами —
З амвона дихало оквіття слів…
До неї волю я свою привів,
Благословенний
змалечку батьками.
Її хорали аж під небесами,
Вона і невмируща і свята…
І мого роду повняться літа,
Бо Божа благодать
зорить над нами!
Ведуча 2:
Збірку пастелей Петра Маха «Гордоплесо» було підписано до друку 14 березня 2011 року. Петро Петрович встиг її вичитати, внести поправки, помилуватися ошатною обкладинкою і немовби щось відчував, «підганяючи» видавців своєї нової книги. Дуже хотів потішитися нею. Та, на жаль, не встиг…
17 березня раптово, несподівано перо випало з його руки – Петра Петровича Маха не стало. До останнього подиху він працював, мав чимало задумів щодо нових своїх поетичних книг. На жаль, не судилося…
Ведуча 1:
«Гордоплесо» вийшла з гарною передмовою академіка Миколи Жулинського, котрий дав їм високу оцінку, завершуючи її словами: «Тож хвала пошукачеві!»
… Про небайдужість поета до сьогодення, його позицію українського патріота красномовно свідчать рядки багатьох пастелей, вміщених у збірці. Тож хоч Петро Мах відійшов за небокрай, та лишив нам великий духовний спадок – свої поетичні і прозові книги.
Вірші Петра Маха друкувалися в антологіях української поезії, які побачили світ у Польщі, Румунії, Болгарії, Словаччині, Білорусі, Азербайджані. Окремі твори перекладено російською, чеською та грузинською мовами.
Читець 1:
«ШУКАЙ ДОРОГУ НА ВОЛИНЬ!»
Натомишся в ході важкій коли,
Або як засумуєш до знемоги,
Шукай одразу спішно на Волинь
Льонами позаквітчану дорогу.
І стане легше дихати, повір,
Бо тут озерна і лісів окраса.
І пісня Лесина знялася аж до зір,
Шанована в народі, бо прекрасна.
Благословить тебе поліський дзвін,
Що ще з дулібського зійшов вогниська,
Покличе на молитву щиру він –
Звідсіль до Божого амвона близько!
Звучить «На білих крилах рушників»
(звучить пісня, муз. Богдана Янівського)
Із давен-давна, із віків,
Як хрещена в Дніпрі людина, –
На білих крилах рушників
Несе узгір’я Україна,
На білих крилах рушників
Несе узгір’я Україна.
І благодать їй Бог послав
За всі страждання, муки й болі.
На кручах сотні Ярослави
Благословляло шлях до волі,
На кручах сотні Ярослави
Благословляло зір до волі…
Той шлях кривавий і важкий,
Бо непохитно, до загину
В боях стояли козаки
За нашу віру й Україну,
В боях стояли вояки
За нашу правду й Україну!
Та й вибороли корогву,
Котра тепер у світі знана…
І українцем я живу
В краю Шевченка і Богдана,
І європейцем я живу
В краю Шевченка і Богдана.
Із давен-давна, із віків,
Як стала вільною людина, –
На білих крилах рушників
Несе надію Україна,
На білих крилах рушників
Несе свободу Україна.
Список літератури:
Мах П. П. Вруна : роман / П. П. Мах. – Київ : Молодь, 1978. – 208 с.
Мах П. П. Ганнусина стежка : поезії для дітей середнього та старшого шкільного віку / П. П. Мах. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2009. – 60 с.
Мах П. П. Гордоплесо : пастелі / П. П. Мах. – Луцьк : Волинська бласна друкарня, 2011. – 97 с.
Мах П. П. Гостини в матері / П. П. Мах. – Київ : Веселка, 1971. – 74 с.
Мах П. П. Дикий брід : роман / П. П. Мах. – Київ : Веселка, 1990. – 196 с. : іл.
Мах П. П. Крайполе : поезії / П. П. Мах. – Київ : Радянський письменник, 1984. – 95 с.
Мах П. П. Ластівка із крилами журби : поезії / П. П. Мах. – Луцьк : Надстир’я, 2004. – 242 с.
Мах П. П. Ластів’ятко : вірші для дітей / П. П. Мах. – Луцьк : Надстир’я, 1998. – 31 с.
Мах П. П. На білих крилах рушників : про українську долю в’язка дум / худож. М. Кумановськиий / П. П. Мах. – Луцьк : Надстир’я, 1998. – 60 с.
Мах П. П. Плеса : поезії / П. П. Мах. – Київ : Дніпро, 1981. – 171 с.
Мах П. П. Поклін Джоконді : новели / П. П. Мах. – Львів : Каменяр, 1968. – 60 с.
Мах П. П. Світанкові роси : поезії / П. П. Мах. – Київ : Радянський письменник, 1973 . – 50 с.
Мах П. П. Христос воскрес – воскресне Україна: поетична сповідь / П. П. Мах. – Київ : Дніпро, 1999 . – 290 с.
* * * * *
Вербич В. «А за людей молися Богу і українцем будь» / В. Вербич // Вербич В. Під куполом спільного неба: есеї та діалоги / В. Вербич. – Луцьк, 2006. – С. 128-130.
Петро Мах // Волинь літературна : наші сучасники. Зб. матеріалів про письменників Волині, членів Національної спілки письменників України / ред.-упоряд. Н. Горик. – Луцьк, 2010. – С. 198-209.
Петро Мах // Незгасна зоря України : поетична антол. / упоряд. О. О. Рисак. –Луцьк, 2001. – С. 47-53.
******
Алексєєв В. «Дай віру невмирущу, як Дніпро» / В. Алексєєв // Досвіт. зоря. – 2004. – 27 трав. — С. 4.
Вербич В. «А за людей молися Богу і українцем будь» / В. Вербич // Сім’я і дім . – 2004. – 13 трав.
Вербич В. «А бачу світ молодим» / В. Вербич // Сім’я і дім. Нар. трибуна. – 2004. – 27 трав. – С. 6.
Гей В. Поетичний світ Петра Маха : відомому волинському поетові – 70 / В. Гей // Волинь-нова. – 2004. – 22 трав.
Дубина М. Завжди на передньому краї / М. Дубина // Радянська Волинь. – 1984. – 24 трав.
Клімчук В. Петро Мах в Інтернеті / В. Клімчук // Сім’я і дім. Нар. трибуна. – 2006. – 25 трав. – С. 5.
Клімчук Л. «Сповідь сивого клена» / Л. Клімчук // Луцький замок. – 2004. – 27 трав. – С. 9.
Крещук С. Як Петро Мах Тарапуньку женив / С. Крещук // Радянська Волинь. – 1988. – 3 жовт. – С. 7.
Не стало автора легендарних «Ожин» // Волинь-нова. – 2011. – 19 берез. – С. 7.
Філатенко А. Голова облради привітав письменника / А. Філатенко // Волинь-нова. – 2010. – 10 квіт. – С. 6.
Філатенко А. Поет затаєної печалі / А. Філатенко // Волинь-нова. – 2005. – 2 квіт.
Філатенко А. Поетова сповідь на іменини / А. Філатенко // Волинь-нова. – 2004. – 29 трав.
Філатенко А. Прощальний дарунок Петра Маха / А. Філатенко // Волинь-нова. – 2011. – 20 серп. – С. 11.
Хмельовська В. «Сповідь сивого клена» / В. Хмельовська // Волинь-нова. – 2012. –20 берез. – С. 2.