Біобібліографічний покажчик є другим випуском серії «Письменники-ювіляри». Він присвячений відомому українському письменнику Олесеві Гончару, першому лауреату Державної премії імені Тараса Шевченка (1962).
У виданні вміщено біографічний нарис про життєвий та творчий шлях письменника, бібліографію творів, список літературно-критичних матеріалів та web-сайтів із відомостями про нього.
Видання адресоване організаторам дитячого читання, працівникам бібліотек, усім шанувальникам його творчості.
«Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..»
(Олесь Гончар)
3 квітня 2013 року виповнюється 95 років від дня народження талановитого письменника, автора гостро полемічних творів про воєнні та суспільні реалії, активного громадського діяча Олеся Гончара. Не одне покоління молодих українців навчалося з його емоційно насичених книжок, а чесна і мужня позиція літератора знайшла найвище вшанування.
Народився Олександр (Олесь) Терентійович Гончар 3 квітня 1918 року у селі Ломівка під Дніпропетровськом у сім’ї робітників Біличенків. Батько, Терентій Сидорович, працював у приміському колгоспі, матір, Тетяна Гаврилівна, – на заводі металевих виробів. У 1921 році мати померла; хлопця взяв під опіку рідний дядько по матері Яків Гончар.
Дитинство майбутнього письменника минуло у слободі Суха на Полтавщині, у родині дідуся та бабусі (батьків матері). До школи його записали під прізвищем Гончар.
З 1925 року Олександр навчався у рідному селі, потім у селі Хорішки. Почав писати перші твори і за порадою шкільного вчителя підписував їх іменем Олесь.
У 1933 році О. Гончар закінчив семирічну школу у селі Бреусівка Козельщинського району на Полтавщині і пішов працювати кореспондентом у редакцію районної газети «Розгорнутим фронтом». У 1934 році вступив до Харківського технікуму журналістики ім. М. Островського. Після його закінчення у 1937 році недовго вчителював у селі Мануйлівка, потім працював у харківській обласній молодіжній газеті «Ленінська зміна».
З 1937 року розпочав публікувати твори. Це були переважно оповідання у газетах «Піонерія», «Комсомолець України», «Літературна газета», «Молодий більшовик».
Восени 1938 року О. Гончар вступив на філологічний факультет Харківського державного університету. Написав ряд оповідань: «Майстер щита» (1937), «Іван Мостовий» (1938), «Цілюща вода» (1937), «Черешні цвітуть» (1938), «Нехай живе життя» (1939), повість «Стокозове поле» (1941).
Навчання перервала війна. У червні 1941 року О. Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Служив старшим сержантом, старшиною мінометної батареї. Двічі важко поранений. Влітку 1942 року на Білгородщині Олесь Гончар, як і тисячі солдатів, опинився у фашистському полоні, звідки був звільнений у 1943 році. Після цього Олесеві запропонували працювати у редакції дивізійної газети, але він відмовився, повернувшись на передову. Був нагороджений орденами «Слави» і «Червоної зірки», трьома медалями «За відвагу», медаллю «За оборону Києва».
У 1945 році Олесь Гончар демобілізувався з армії. Оселився у старшої сестри у м. Дніпропетровську. Продовжив навчання в Дніпропетровському університеті. В університетських стінах його чекало знайомство з майбутньою дружиною Валентиною, яка подарувала йому доньку Людмилу та сина Юрія.
Навесні 1946 року Олесь Терентійович завершив навчання у вузі. Працював асистентом кафедри української літератури. Згодом переїхав до Київа, вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Розпочав професійну літературну діяльність.
У 1959-1971 роках Олесь Гончар – голова правління Спілки письменників України, у 1959-1986 роках – секретар правління Спілки письменників СРСР, депутат Верховної Ради СРСР та УРСР. У 1973 році очолив Український республіканський комітет Захисту миру, став членом Всесвітньої Ради Миру. З 1978 року – академік АН УРСР, Герой Соціалістичної праці. У 1992 році письменнику присвоєно почесний ступінь доктора Альбертського університету (Канада). У 1993 році Міжнародний біографічний центр у Кембриджі (Великобританія) визнав Олеся Гончара «Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років».
Помер Олесь Гончар 14 липня 1995 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі. У 2005 році Президент України присвоїв Олесю Гончару звання Героя України (посмертно).
У селі Сухе Кобеляцького району Полтавської області 28 серпня 2000 року відкрито Державний літературно-меморіальний музей-садибу Олеся Гончара. Щорічно, 3 квітня та 14 липня, у музеї проводяться літературно-музичні вечори пам’яті письменника.
У 1996 році німецькою письменницею Тетяною Куштевською, підприємцем Дітером Карренбергом та Національною Спілкою Письменників України заснована Міжнародна недержавна україно-німецька літературна премія імені Олеся Гончара на кращий твір молодого автора.
31 липня 2000 року введено в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні, випущену Національним банком України, яка присвячена Олесеві Терентійовичу Гончару.
* * * * *
Розквіт літературної діяльності О. Гончара припадає на воєнні та повоєнні роки. Це був новий, серйозний етап його зрілості і як особистості, і як письменника. Вірші, що народжувалися в перервах між боями, письменник називав «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». Вони публікувалися українською мовою на першій шпальті фронтової газети «Советский богатырь». Окрема книга «Фронтові поезії» вийшла друком у 1985 році. Молодий автор писав про фронтові дороги («Ніч у Карпатах», «В гори», «Трансільванський марш»), про вірних бойових побратимів (вірші «Танкіст», «Брати», «Рицарі»).
У час чергового наступу на літературу офіційної критики, яка вимагала від письменників беззастережних уславлень радянської влади, з’являється роман «Прапороносці». Виразні його контури автор окреслив ще у фронтових поезіях:
Усе, що разом пережито,
В походах вистраждано, – все,
Я знаю, інший гордовито
Прапороносець понесе!
Над трилогією О. Гончар працював три повоєнні роки. На сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням, з’явилися всі три частини роману: «Альпи» (1946), «Голубий Дунай» (1947), «Злата Прага» (1948). Високу оцінку творові дали Юрій Яновський, Павло Тичина, Олександр Фадєєв, Остап Вишня. З образом головного героя роману Юрія Брянського пов’язане художнє відкриття О. Гончара. Як конкретний персонаж Брянський діє лише в першій частині трилогії, але як узагальнений він не зникає і у двох наступних. І не тільки не зникає, а й надалі залишається структурним стрижнем твору, котрий утримує навколо себе всіх інших героїв роману і забезпечує його цілісність. Акцентуючи на чистоті дум Юрія Брянського, його коханої Шури Ясногорської, молодого офіцера Євгена Черниша та інших героїв, поетизуючи молодість як цвіт життя, звеличуючи кохання й тугу за ним, письменник доводить, що війна несумісна з усім цим. Згубну її дію на життя читач відчуває не лише в трагічних смертях Брянського чи Ясногорської, бійця Гая чи командира роти Кармазина – про це йдеться в багатьох епізодах трилогії.
У кінці 40-х і на початку 50-х років Олесь Гончар пише низку новел: «Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», «Усман та Марта» та ін., багато в чому подібних до «Прапороносців». Наприклад, у написаній тоді ж документальній повісті «Земля гуде» письменник зобразив діяльність молодіжної підпільної організації «Нескорена полтавчанка», очолюваної комсомолкою Лялею Убийвовк.
Протягом 50-х років видані книги новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955), присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957) – історико-революційній проблематиці.
Як підсумок подорожей до Чехословаччини та Китаю у 1951 році з’являються дві книги нарисів: «Зустрічі з друзями» і «Китай зблизька». Після подорожі до Японії опублікована книга нарисів «Японські етюди» (1961).
На рубежі 50-60-х років два мотиви в осмисленні війни вирізняються з найбільшою очевидністю: погляд на війну в контексті історії і утвердження духовного стоїцизму людини в умовах війни. У цей час виходить роман «Людина і зброя» (1960), за який у 1962 році О. Гончара відзначено Державною премією ім. Т. Г. Шевченка. Центральні постаті твору – вчорашні студенти-історики, а одному з них – Богданові Колосовському – доводиться виявляти свій стоїцизм не тільки в протистоянні фашистському оточенню, а й тоталітарному режимові, який репресував у 30-х роках Богданового батька і тепер готовий будь-якої миті посягнути на нього самого. У романі оголюється ситуація, за якої людський індивід у цивілізованому XX ст. опиняється в трагічній самотності. Єдине, що тримає його у цьому світі, це – любов. Поетизація любові у творі контрастує з воєнним божевіллям, сприймається в інтерпретації О. Гончара як подальший розвиток гуманістичної концепції світу.
Справжнім новаторством та високою майстерністю характеризується роман «Тронка» (1963). Дванадцять композиційно завершених новел «Тронки» відбивають у сюжеті «пульсуючий» характер життя. У творі письменник спробував осмислити зв’язок раціональної епохи науково-технічної революції з життєвим єством людини, де сплелися в один часовий вузол усі категорії історичного буття: минуле, сучасне і майбутнє. Як виявилось, у тих зв’язках більше суперечностей, ніж гармонії. Осмислюючи ці суперечності і контрасти, письменник разом із героями твору – старим чабаном Горпищенком, його донькою Тонею, головою робіткому Лукією Рясною, її сином Віталієм, капітаном далекого плавання Дорошенком, начальником полігону Ураловим та іншими – з тривогою нагадує читачеві, що подальша людська доля ніяк не складатиметься без кардинальних змін у моральних орієнтирах життя, без пошуку нових шляхів до світової гармонії, без плекання в душах людських добра і справедливості. Новелістичність роману дала змогу авторові досягти бажаного лаконізму в мисленні і, водночас, значно розширити спектр підтекстових узагальнень твору. Критика одностайно відзначала, що «Тронка» – один із перших творів, що дали поштовх тенденції спадкоємності поколінь, утвердження історичної, духовної пам’яті, виявлення в сучасності багатовікового досвіду народу. У 1964 році «Тронку» відзначено Ленінською премією.
У 1968 році виходить основний твір Олеся Гончара – «Собор», у якому письменник повністю розкриває свій літературний талант. Роман складається з 26 розділів, двох вставних новел «Чорне вогнище» та «Бхілайське вогнище». Основне місце дії – робітниче селище Зачіплянка над Дніпром. Центральною віссю роману є собор, навколо якого розгортаються основні події і який займає певне місце у долі кожного з героїв. Час основної дії автор окреслює вказівкою – це 1963 рік, проте є в романі і ретроспекції – повернення у часи Великої Вітчизняної війни (народження Миколи Баглая, спогади про війну), у період громадянської війни («Чорне вогнище»), у козацьке минуле XVIII ст. (історія створення собору). Хронологічні межі твору розширює передісторія Єльки (Олени Чечіль). Динаміка розгортання сюжету не є надто швидкою: події розгортаються повільно, немає інтригуючих поворотів, автор зосереджений на розкритті внутрішнього світу героїв, осмислення ними минулого, сучасного, майбутнього. У романі можна назвати кілька образних явищ, що виростають до рівня символу: козацький собор, урочище Скарбне, монумент Титану. Але найбільш вражаючим серед них виявився «лободизм», похідний від персонажа твору Володьки Лободи, бо поєднував властиві йому службовий кар’єризм, владолюбство, цинізм, посягання на людську свободу і багато інших суспільних аморальностей. Небезпечний Лобода своїм «батькопродавством», яке є його визначальною рисою. Створена за аналогією з «христопродавством», ця образна характеристика сприймалася і в контексті з такими явищами, як денаціоналізація, національний нігілізм. Олесь Гончар вклав в уста своїх героїв (Миколи Баглая, його старшого брата Івана, Ромці Орлянченка, Геннадія та інших) роздуми про смисл буття, а в образі Володьки Лободи викрив соціально-узагальнений тип кар’єриста, людини без пам’яті, без совісті, показав радянську дійсність без прикрас і гасел, порушив проблеми екології (М. Баглай розробляв фільтри для димових труб, Ізот Лобода оберігав Скарбне); в гуманістично-творчому ключі осмислив проблему пам’яті, історії рідного народу, гармонії між людиною і природою в епоху технічної революції. Його турбували джерела національного споживацтва, злочинної байдужості, руйнування моральних цінностей, висміювання духовного життя людини, доля жінки-трудівниці (Єлька Чечіль і її мати, Вірунька Баглай, Шпачиха), турбота дітей про старих батьків та інші проблеми, які окреслювались пунктирно. Наприклад, питання про чистоту рідної мови – лист безграмотного хлопця з армії до Єльки або відсутність паспортів для селян з позиції сьогодення – як викриття «сільського рабства» в тодішньому СРСР. Таке розмаїття філософських, моральних, етичних, історичних, соціальних, екологічних мотивів засвідчило поліфонічність твору. Можна також говорити про емоційно-настроєве багатоголосся роману (ліризм, мажорність, мінорність, гумор, іронія тощо) як визначальну рису неповторного авторського стилю. «Собор» за жанровими ознаками дослідники називають проблемно-філософським романом, бо автор не просто аналізує абстрактні морально-етичні категорії. Його, передусім, хвилюють проблеми духовності сучасників, пошуки ними сенсу буття, питання злочинної байдужості у ставленні до національних святинь і природи.
«Собор» О. Гончара став одним із факторів, які відкривали багатьом письменникам зашторені тоталітарною ідеологією очі на суто людські цінності життя, національно-духовні святощі, і, як наслідок, – починається інтенсивний пошук такої форми, за допомогою якої можна було б сказати істинну правду про це. Автора було піддано вульгарній критиці, організовано проти нього цілу кампанію ідеологічного цькування, а роман вилучено з літературного процесу на двадцять років.
Згодом з’являються твори «Циклон» (1970), «Бригантина» (1973), «Берег любові» (1976). Роман «Циклон» став своєрідним продовженням «Людини і зброї», образні побудови в ньому мають асоціативну широту й глобальний характер – асоціюються тут не окремі деталі життя, а епохальні його пласти (циклон як фашистське нашестя і циклон як стихія природи). Той же принцип – в основі розкриття психологічної напруги в душах героїв (Богдан Колосовський і його побратими-оточенці), які були у фашистському концтаборі, а потім знімали фільм про цей концтабір та своє покоління, і, водночас, вели боротьбу з природною стихією. В осмисленні цих випробувань О. Гончар відкриває незнищенне начало в людині.
У «Бригантині» художньо зреалізована проблема свободи. Головним героєм повісті зображено неповнолітнього Порфира Кульбаку, що опинився у стінах спеціальної школи для важковиховуваних через недогляд матері-одиначки, що працює від зорі до зорі на виноградниках.
Роман «Берег любові» задуманий автором як дослідження долі героя, що з біографією Порфира Кульбаки перейшов, так би мовити, у старшу «вікову групу». З ім’ям Віктор Веремієнко, в іншій родинній ситуації, він зазнав цілковитого життєвого краху: спричинив загибель батька, завдав болю закоханій у нього дівчині, зрештою – пішов із власної волі з життя. Не можна не побачити цілеспрямованого осуду автором тих умов, що породжують такі драми.
Нові ознаки художнього мислення, диктовані часом і еволюцією власного розвитку письменника, з’явилися у романі «Твоя зоря» (1980), який у 1982 році отримав Державну премію СРСР. Він засвідчив справді «соборне» звучання таланту О. Гончара, його готовність надалі розвивати ідеї вилученого з життя роману «Собор». Гострота змісту «Твоєї зорі» – в послідовному акцентуванні автора на можливих катастрофах у людських душах і на потребі шукання нових ідеалів у житті. Головний герой «Твоєї зорі» Кирило Заболотний, перебуваючи у зарубіжній країні з дипломатичною місією, вирушив у дорогу, щоб подивитися сенсаційне живописне полотно, на якому, за повідомленням преси, зображена «слов’янська мадонна». Художній смисл цієї дороги прочитується в романі як шлях до краси, до істини. Світ у сприйнятті героя надзвичайно драматичний: землю оперезано «залізними дунаями», де без упину кудись мчать «свистючі сліпі енергії». Вони позбавили Заболотного життя, а на світі ж іще зосталося чимало «апостолів руїнництва», на зразок Мини Куцолапа чи Дударевича, не вивелось гангстерство, не розв’язані екологічні проблеми, процвітають апологія воєнної сили й культівство… Режим культівства, тоталітарна система нищення людини, її національного, творчого духу розкриті через зображення «буднів колективізації». Ті розділи, де йшлося про проблему репресивної боротьби з інтелігенцією, під час публікації роману автору довелося вилучити, лише згодом опублікувавши як окрему повість («Далекі вогнища», 1986).
У 1986 році опубліковано повість «Спогад про океан», новели «Корида», «Чорний яр», «Двоє вночі».
Працю на ниві художньої прози Олесь Гончар постійно поєднував із літературно-критичною творчістю. Почавши ще в студентські роки із досліджень поетики Михайла Коцюбинського і Василя Стефаника, він згодом створив десятки статей, які вже публікувалися в трьох окремих книгах: «Про наше письменство» (1972), «О тех, кто дорог» (1978), «Письменницькі роздуми» (1980). У 1991 році вийшов збірник статей «Чим живемо. На шляхах до українського Відродження».
Особливість творчості письменника Олеся Гончара – прагнення у звичайному знайти незвичайне, вічне, і провести через увесь твір. Він був романтиком, і закономірний його потяг до краси знайшов своє відображення в персонажах творів: красивих, самовідданих, вірних, чесних. У них втілено ідеал людини, і, за задумом автора, це спонукатиме сучасників бути творцями, мислителями, господарями на своїй землі.
ВИДАННЯ ТВОРІВ
Вибране / О. Т. Гончар; упоряд. та передм. О. Савченко. – Х. : Прапор, 2008. – 718 с.
Вибрані твори : у 4-х т. Т. 1. Тронка. Собор. Кресафт / О. Т. Гончар. – К. : Сакцент Плюс, 2005. – 544 с.
Вибрані твори : у 4-х т. Т. 2. Циклон. Твоя зоря. Микита Братусь. Далекі вогнища / О. Т. Гончар. – К. : Сакцент Плюс, 2005. – 736 с.
Вибрані твори : у 4-х т. Т. 3. Людина і зброя. Чорний Яр / О. Т. Гончар. – К. : Сакцент Плюс, 2005. – 320 с.
Вибрані твори : у 4-х т. Т. 4. Прапороносці. Письменницькі роздуми / О. Т. Гончар. – К. : Сакцент Плюс, 2005. – 416 с.
Берег любові : роман ; Бригантина : повість / О. Т. Гончар. – Сімферополь : Таврія, 1981. – 415 с.
Бригантина : повість / О. Т. Гончар. – К. : Веселка, 2008. – 223 с. : ілюстр.
Гори співають : оповід. : для серед. шк. віку / О. Т. Гончар. – К. : Веселка, 1985. – 207 с. : ілюстр.
Далекі вогнища : нові твори / О. Т. Гончар. – К. : Рад. письменник, 1988. – 288 с.
Дорога за хмари : оповід. / О. Т. Гончар. – К. : Веселка, 1984. – 15 с. : ілюстр.
Дядько Роман і золотокрилки : оповід. / О. Т. Гончар. – К. : Веселка, 1987. – 16 с. : ілюстр.
Земля гуде : повість / О. Т. Гончар. – К. : Веселка, 1979. – 149 с. : ілюстр.
Катарсис / О. Т. Гончар. – К. : Укр. світ, 2000. – 136 с. – (Український портрет).
Листи / О. Т. Гончар. – К. : Укр. письменник, 2008. – 432 с. – (Бібліотека Шевченківського комітету).
Людина і зброя : роман / О. Т. Гончар. – К. : Укр. письменник, 1994. – 288 с. – (Шкільна бібліотека).
Модри Камень : оповід. та повісті : для ст. шк. віку / О. Т. Гончар. – К. : Веселка, 1989. – 308 с. : ілюстр.
Поетичний пунктир походу : поезії / О. Т. Гончар ; упоряд. В. Гончар. – К. : Просвіта, 2000. – 120 с. : ілюстр.
Прапороносці : трилогія / О. Т. Гончар. – К. : Веселка, 1995. – 463 с.
Романові яблука : урив. з роману «Твоя зоря» / О. Т. Гончар. – К. : Веселка, 1986. – 32 с. : ілюстр.
Собор : роман / О. Т. Гончар. – 2-ге вид. – К. : Веселка, 1993. – 286 с. – (Шкільна бібліотека).
Солов’їна сторожа : оповід. / О. Т. Гончар. – К. : Веселка, 1989. – 16 с. : ілюстр.
Спогад про океан : новели / О. Т. Гончар ; упоряд. В. Гончар. – К. : Веселка, 1995. – 396 с. : ілюстр.
Твоя зоря : роман / О. Т. Гончар. – К. : Дніпро, 1982. – 374 с. : ілюстр.
Тронка. Собор : романи / О. Т. Гончар. – К. : Дніпро, 1992. – 688 с. : ілюстр.
Хто кого водив / О. Т. Гончар. – К. : Веселка, 1989. – 16 с. : ілюстр.
Циклон. Тронка. Собор : романи / О. Т. Гончар. – К. : Рад. школа, 1990. – 592 с.
ЛІТЕРАТУРА ПРО ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ
Бабишкін О. Олесь Гончар / О. Бабишкін. – К. : Дніпро, 1968. – 323 с.
Біленко В. Найнадійніші люди на світі – це діти… Образи дітей у творах Олеся Гончара / В. Біленко // Література. Діти. Час. 1983 : зб. літ.-критич. ст. про дит. л-ру. – К., 1983. – Вип. 8. – С. 36-48.
Більчук М. Олесь Гончар / М. Більчук // Більчук М. Українські та зарубіжні письменники : розповіді про життя і творчість. –Т., 2007. – С. 34-36.
Бровко І. Б. Вивчення творчості Олеся Гончара в школі / І. Б. Бровко. – К. : Рад. школа, 1957. – 120 с.
Бугайко Т. Ф. Олесь Гончар у школі / Т. Ф. Бугайко, Ф. Ф. Бугайко, П. П. Бугайко. – К. : Рад. школа, 1968. – 182 с.
Високоліття : Олесю Гончару 75 : зб. матеріалів / ред.-упоряд. В. Я. П’янов. – К. : Укр. письменник, 1993. – 214 с.
Вінок пам’яті Олеся Гончара : спогади. Хроніка / упоряд. В. Д. Гончар, В. Я. П’янов. – К. : Укр. письменник, 1997. – 453 с. : ілюстр.
Гончар О. Прапороносці. Собор : посіб. для 11 кл. / авт.-уклад. О. Д. Марченко. – Х. : Ранок, 2001. – 80 с. – (Літературна крамниця).
Гончар Олесь (Олександр) Терентійович // Усі письменники і народна творчість : довід. / Н. І. Черсунова, Р. Б. Шутько, О. В. Козирь [та ін.]. – К., 2007-2008. – С.74-79.
Гончар Олесь (Олександр) Терентійович // Шевченківські лауреати 1962-2001 : енцикл. довідн. / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський. – К., 2001. – С. 103-107.
Гоян Я. П. Собор української душі : літ. портр. Олеся Гончара / Я. П. Гоян. – 2-ге вид. – К. : Веселка, 2005. – 62 с. – (Урок літератури).
Килимник О. В. Олесь Гончар : літ. портр. / О. В. Килимник. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К. : Дніпро, 1966. – 122 с.
Коваль В. «Собор» і навколо собору / В. Коваль. – К. : Молодь, 1989. – 272 с.
Кодлюк Я. Олесь Гончар / Я. Кодлюк, Г. Одинцова // Кодлюк Я. Сто двадцять розповідей про письменників : довід. для вчителя почат. кл. – К., 2006. – С. 30-32.
Малиновська М. Ю. Олесь Гончар / М. Ю. Малиновська. – К. : Дніпро, 1971. – 124 с.
Неділько В. Я. Вивчення творчості Олеся Гончара : посіб. для вчителів / В. Я. Неділько. – К. : Рад. школа, 1987. – 190 с.
Олександр Гончар (Олександр Терентійович Гончар) // Новий довідник : українська мова. Українська література / відп. ред. Н. Крупчан, Т. Корольова. – К., 2005. – С. 796-801.
Олександр Гончар // Література України : для дітей серед. шк. віку / авт.-упоряд. В. М. Скляренко, Я. О. Батій. – Х., 2006. – С. 236-339.
Олесь Гончар // Історія української літератури ХХ століття : у 2-х кн. Кн. 2 : друга половина ХХ ст. / за ред. В. Г. Дончика. – К., 1998. – С. 267-273.
Олесь Гончар // Українська література : довід. для абітурієнтів та шк. / В. А. Мелешко [та ін.]. – К., 2012. – С. 419-423.
Олесь Гончар // Українське слово : в 4 кн. Кн. 3 : культурно-історична епоха соцреалізму (тоталітаризму) і активного йому спротиву (антитоталітаризму) – 1941-1991 рр. : хрестоматія укр. л-ри та літ. критики ХХ ст. / упоряд. В. Яременка. – К., 2001. – С. 273-274.
Олесь Гончар // Усі українські письменники / упоряд. Ю. І. Хізова, В. В. Щоголева. – Х., 2007. – С. 77-83.
Погрібний А. Г. Олесь Гончар : нарис творчості / А. Г. Погрібний. – К. : Дніпро, 1987. – 242 с. : ілюстр. – (Літературний портрет).
Семенчук І. Р. Олесь Гончар – художник слова : дослідж. / І. Р. Семенчук. – К. : Дніпро, 1986. – 260 с.
Слово про Олеся Гончара : нариси, статті, листи, есе, дослідження / упоряд. В. К. Коваль. – К. : Рад. письменник, 1988. – 647 с.
* * * * *
Бакуменко О. З вогню натхненне слово… / О. Бакуменко // Культура і життя. – 2007. – 5 верес. – С. 3.
Бокий І. Із «Собором» – у майбутнє / І. Бокий // Журавлик. – 2006. – № 5. – С. 6-7.
Відкрито меморіальну дошку Олесю Гончару : [у Луцьку] // Народна справа. – 2009. – № 27. – 9 лип. – С. 3.
Гончар В. Д. «Я повен любові…» : [О. Гончар] / В. Д. Гончар // Літ. Україна. – 2008. – 3 квіт. – С. 1, 4.
Гончар В. Д. Спогад про «Собор» / В. Д. Гончар ; із дружиною Олеся Гончара Валентиною Данилівною розмовляла Теодозія Зарівна // Укр. культура. – 2008. – № 4. – С. 16-17.
Гончар В. Д. Сім’я: опора і надія / В. Гончар // Літ. Україна. – 2008. – 3 квіт. – С. 6.
Горіславець В. Останній романтик, або Олесь Гончар у контексті сучасного літературного процесу / В. Горіславець // Київ. – 2008. – № 4. – С. 164-170.
Довженко О. Національний характер у романах Олеся Гончара / О. Довженко // Слово і час. – 2005. – № 12. – С. 63-68.
Жулинський М. Духовний проповідник України, або чим трепетав дух Олеся Гончара? / М. Жулинський // Уряд. кур’єр. – 2008. – 23 квіт. – С. 17.
Йовенко С. Олесь Гончар (1918-1995) / С. Йовенко // Вітчизна. – 2008. – № 1/pУ 1986 році опубліковано повість «Спогад про океан», новели «Корида», «Чорний яр», «Двоє вночі».-2. – С. 107-108.
Олійник Б. Обраний небесами : [О. Гончар] / Б. Олійник // Літ. Україна. – 2008. – 8 трав. – С. 7.
Пінчук С. Кінець операції «Собор» / С. Пінчук // Літ. Україна. – 2011. – 31 берез. – С. 6-7.
Рудницька-Шрай К. Будівники та руйначі. Теоретичні аспекти вивчення «Собору» Олеся Гончара / К. Рудницька-Шрай // Слово і час. – 2006. – № 12. – С. 44-54.
Сівер Л. Краса і таємниця соборів : за романами В. Гюго і О. Гончара / Л. Сівер // Зарубіжна література (Шкільний світ). – 2010. – № 21-24. – С. 79-83.
Сологуб В. Одухотворені класиком : до 90-річчя від дня народження Олеся Гончара / В. Сологуб // Уряд. кур’єр. – 2008. – 3 квіт. – С. 10.
Степаненко М. «Життя прожити – яке це велике і многотрудне мистецтво» : Олесь Гончар про самого себе, свій родовід, свою сім’ю / М. Степаненко // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008. – № 4. – С. 100-110.
Степаненко М. Історія української мови в публіцистичній спадщині Олеся Гончара / М. Степаненко // Укр. мова й л-ра в серед. шк., ліцеях та колегіумах. – 2008. – № 1. – С. 121-124.
Степаненко М. Поезія Павла Тичини в «Щоденниках» Олеся Гончара : інтертекстуальний вияв / М. Степаненко // Укр. мова й л-ра в серед. шк., ліцеях та колегіумах. – 2010. – № 6. – С. 109-111.
Степовичка Л. Шлях високого трагізму : роздуми про життя і творчість Олеся Гончара / Л. Степовичка // Літ. Україна. – 2008. – 31 лип. – С. 5.
Тарасюк Г. «Велика мета родить велику енергію» / Г. Тарасюк // Уряд. кур’єр. – 2007. – 26 жовт. – С. 9.
Тарасюк Г. Високе світло майстра : Україна відзначає 90-річчя Олеся Гончара / Г. Тарасюк // Літ. Україна. – 2008. – 10 квіт. – С. 1.
Фурсова Л. О. Проблемні ситуації у компаративному аналізі літературних творів : на прикладі прози О. Гончара і В. Бикова / Л. О. Фурсова // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2011. – № 3. – С. 18-24. – Бібліогр. : с. 24.
WEB-БІБЛІОГРАФІЯ
Біографія: Олесь Гончар [Електронний ресурс] // Parta.ua : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.parta.com.ua/stories/writers/10/. – Заголовок з екрану.
Гончар Олесь : біографія [Електронний ресурс] // Бібліотека української літератури : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=102. – Заголовок з екрану.
Гончар Олесь Терентійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Гончар_Олесь_Терентійович. – Заголовок з екрану.
Гончар Олесь Терентійович [Електронний ресурс] // Гордість України : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.greatest.com.ua/g/gonchar_oles. – Заголовок з екрану.
Олесь Гончар : біографії, життєписи, творчість [Електронний ресурс] // Электронная библиотека Князева : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.ebk.net.ua/Book/synopsis/biografii/part3/026.htm. – Заголовок з екрану.
Олесь Гончар : письменники та поети [Електронний ресурс] // Країни світу : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://svit.ukrinform.ua/celebrities.php?page=gonchar.htm. – Заголовок з екрану.
Олесь Гончар [Електронний ресурс] // Українська література : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.ukrlit.vn.ua/author/gonchar.html. – Заголовок з екрану.