Методичні поради бібліотекарям по популяризації творчості волинських художників
2014 рік ювілейний для митців Волині. Виповниться 25 років від дня утворення Волинської організації Національної спілки художників України, котра маючи статус мистецької творчої організації, об’єднує художників перейнятих турботою про розвиток національного мистецтва на Волині. Організація незалежна у своїй статутній діяльності від органів державної влади і органів місцевого самоврядування, політичних партій. В тяжкі часи становлення ринкових відносин зуміла зберегти та розширити свої виставкові зали, салони для продажу творів мистецтва та матеріалів для художників. Умови ринку, необхідність співіснування з його законами, висувають перед мистецтвом нові проблеми, спокуси та загрози.
Самостійна творча організація — відділення Спілки художників Волині утвердилася у листопаді 1989 року. Першим головою правління художники обрали Анатолія Клімова. А з 1994 року і по сьогоднішній день цю клопітну роботу волинські художники довіряють своєму колезі Володимиру Марчуку.
Волинська організація мала і має заслужених і народних художників України: митців, які творять сьогодні — Анатолій Клімов, Леонід Литвин. Нині радують нас роботи професора Східноєвропейського національнного університету імені Лесі Українки, народної художниці Тетяни Галькун. Пишаємося роботами та згадуємо заслуженого художника України Миколу Гевелюка. Найвище звання народного художника України мав співець Волині, автор сотень створених полотен, на жаль, уже покійний, Олександр Байдуков.
Для популяризації творчості художників Волині Волинська обласна бібліотека для дітей пропонує використати в роботі сценарій, розрахований на учнів старших класів.
Олександр Валента
(до 70-річчя від дня народження волинського художника)
Мета: популяризувати літературу з мистецтва, краєзнавчої тематики, розвивати естетичне сприйняття світу, творчі можливості учнів, виховувати любов до прекрасного.
Обладнання: мультимедійна дошка.
Звучить: Гримальський С. Балада [Звукозапис] / Сергій Гримальський // Два . – 2003 . – 1 CD : зв., 12 см.
Читець І:
Жив-був художник один…
У провінційних містах час настояний на настурціях і калачиках – всюдисущих рослинках, які визирають з-за кожного рогу, пробиваються крізь асфальт, пріють і вмлівають у таємних дитячих схованках-секретах, очікуючи викриття…
Читець ІІ:
Художника звали Сашко і прізвище у нього було на дивовижу легке, з незвичним для нашого вуха вивертом носового «е» – Валента. З маси пересічних міщан він виділявся лише надміру живим поглядом глибоких чорних очей, а так, більше нічого традиційно «художнього» – ні тобі бороди, ні берета…
Ведуча:
«Художник з підвалу» – так символічно називали і називають талановитого митця, роботи якого були як своєрідне вікно у інший вимір, як простір, витворений багатою уявою цієї самотньої, можливо грішної та недосконалої, однак незвичайної людини з натурою поета.
Мистецтвознавець Зоя Навроцька зауважила, що якби Луцьк не мав такого художника як Олександр Валента, то його варто було б вигадати, як легенду. Але він не просто був, а жив, боровся із собою, навколишнім світом, писав полотна, які нині внесено до каталогу ЮНЕСКО.
Ведучий:
Олександр Родіонович Валента належав до воєнного покоління: народився 16 лютого 1944 року у с. Черніїв Турійського району Волинської області. До обласного центру Олександр потрапив у восьмирічному віці, коли їх із сестрою Лідією було влаштовано до Луцької школи-інтернату (1952).
Читець І:
Із спогадів однокласника Олександра Козака:
Звучить: Мелодія телефонних доріг [Звукозапис] // Люмінофори і Лео . – 2005. – 1 CD : зв., 12 см.
Читець ІІ:
«Риболовля – улюблена справа Сашка. Ото зберемось усі разом – гайда до водоканалу. Вудки – палиці, гачок є, поплавок – не проблема. Наловимо риби, тут же зваримо її і почнеться бенкет. Свіже повітря, воля без тиску, без контролю – ось чого прагнув Сашко. Якщо дитбудинівська душа відчула хоч раз волю – знай на все життя».
Ведуча:
В 1961 році закінчив десятирічку і влаштувався працювати на авіазавод. Розпочав відвідувати Луцьку дитячу художню школу. Цей період освітив надією сповнене нестатків життя сироти. Петро Сензюк – перший єдиний вчитель художника – добре пам’ятає той час, коли до нього підійшов босоніж невисокого зросту хлопець і сором’язливо запитав: «Чи Ви могли б мене навчити малювати?» під керівництвом Сензюка Валента не тільки здобув початкову фахову освіту, а й сформувався як особистість та митець.
А далі були його картини – переважно натюрморти і пейзажі. На депресивно-оптимістичних виставках до чергового свята, які влаштовувала Волинська спілка художників, вони виділялись якоюсь незвіданою внутрішньою силою, чимось, що могла вловити лише не замулена життєвим досвідом дитяча душа.
Ведучий:
Першим серйозним творчим успіхом О. Валенти стала його участь у Республіканській виставці молодих митців (Київ 1966). …На ту пору добрих оселедців знайти було годі – повсюди панував його величність – дефіцит. Але для художника знайомі таки дістали чотирьох натурників. Картина вдалась. Вона приваблювала якимсь внутрішнім сяйвом-теплом і навіювала приємні думки. Тому й не дивно, що твір відразу потрапив на виставку молодих художників. Полотно «Риби» представлене там, було видруковане як кольорова поштівка і великим накладом розійшлося по країні, пропагуючи Волинь та волинське мистецтво. Цей факт на той час був майже офіційним визнанням. Він додав молодому авторові впевненості й віри в майбутнє.
Читець ІІ:
Із спогадів Оксани Ременяки:
Звучить: Культпохід [Звукозапис] // Люмінофори і Лео. – 2005. – 1 CD : зв., 12 см.
Читець І:
«Ми, дітлахи, шлях яких зі школи пролягав повз художній салон, а додому не хотілось, совались по усіх усюдах, не минаючи й «художників». У якийсь дивний спосіб, очевидно на здорову дитячу чуйку, відшуковували справжнє і довго вистоювали перед несхожими на інші пейзажами і натюрмортами, як з’ясувалось трохи пізніше, Сашка Валенти. Саме тому в моїй дитячій свідомості слова «художник» і «сашковалента» довгий час були синонімами. Вулички, намальовані цим веселим маленьким чоловічком, ми знали буквально навпомацки – розбитими коліньми і носами, але на його картинах вони були інакшими, в них мерехтіло незвідане казкове життя, була якась загадка, яку конче треба було розгадати і від них не можна було відірвати очей. На його натюрмортах були пласкі столи з яких падали і не могли впасти яблука, груші, риби, гриби… Це вже потім я довідалась, що техніка, якою Сашко писав свої картини, називається пуантилізм, що «падаючі» предмети прикметні для авангардного живопису, як зрештою і для зворотної перспективи в іконописі, що в такий спосіб передавалась суть явища, а не його буквальна форма. А тоді душа інтуїтивно шукала справжнього і це справжнє дарували роботи Сашка».
Ведуча:
Під керівництвом Петра Костянтиновича Олександр багато читав про мистецтво, копіював, стилізував манери визначних митців, робив самостійні творчі спроби. Незабаром полотна початківця з’явились на міських та обласних художніх виставках. Цей дебют не залишився поза увагою громадськості. Про Валенту почала писати місцева преса, він здобув прихильність багатьох нових знайомих, шанувальників. Твори художника під впливом Моне, Сера, Брака, щедрою зливою заполонили Луцьк 60-х. Їх дуже багато, десятки десятків, різних за розміром пейзажів та натюрмортів, котрі випромінюють жадобу до життя, радість праці, якусь особливу натхненність та ліризм. В блакитно-синьому мареві барв завмерли сквери, бульвари, тіні будов. Миготить неонове світло ліхтарів. З хлоп’ячою пустотливістю художник роздрібнює на порошини предметний світ.
Читець І:
Із спогадів фотохудожника Івана Головні:
Читець ІІ:
«Відомо, що Сашко майже ніколи не малював свої пейзажі з натури. Натурою йому слугували фотографії, по яких він і творив пейзажі в майстерні. І для цього він не раз мене просив зафотографувати той чи інший міський краєвид. Чогось поганого я в цьому не бачив (так робили такі знані знаменитості, як Рєпін, Крамской, Шишкін, Врубель, Дега та інші) і залюбки виконував такі прохання. Цікаво було потім дивитися, як на твоїх очах з`являється на полотні з-під пензля художника чарівний вечірній пейзаж, який я фотографував вдень, при сонячному світлі. Гадаю, що на відміну від роботи на натурі, створення пейзажів у майстерні за фотографіями давало Сашкові необмежений простір для фантазії. Тут її ніщо не стримувало».
Читець І:
«У ті часи я часто бував у нього вдома – він жив неподалік від мене, у Привокзальному районі – і мав змогу спостерігати за тим, як він працює. Мене дивувала і захоплювала його цілеспрямованість у досягненні поставленої перед собою мети. Коли до нього не прийди, він щось малює. Здебільшого це були натюрморти. Складалося враження, а в тім, так воно і було, що окрім живопису, Сашка нічого більше не цікавить – ні друзі, ні подруги, ні танці, ні кіно. А було ж йому тоді всього лиш 17-20 років!
Завжди він малював, як хотів і що хотів».
(демонстрація картин)
Ведуча:
Безмовна мертва натура під його пензлем неначе оживає в картинах: пружно вигинаються щупаки, тужавіють яблука, зблискують золотом карасі, дзвенять барвами кавуни, перці. Над цими полотнами неначе витає дух зачинателів імпресіонізму та пуантилізму. І все ж… крізь тонку поливу модерністської францужчини проступають риси достоту оригінальні, незбагненно українські.
Ведучий:
Саме ця деталь не дозволяє зараховувати зроблене художником до епігонства і вторинності. Український, ба навіть волинський, контекст в них вичитується досить виразно: в зображальних мотивах, палітрі, трактуванні форми, своєрідному емоційному звучанні. Навдивовижу прості, а подекуди навіть скупі за антуражем (пучок редьки, емальована чашка, хлібина, пляшка) вони все ж випромінюють особливу ауру, якусь незбагненну духовну наповненість, оптимізм, поетизацію всього довколишнього. Вочевидь на їхню структуру вплинув тісний контакт автора із народним мистецтвом, генетичним носієм якого він був, і в середовищі якого він зростав. У 1969 році Олександру було запропоновано роботу методиста образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва в Будинку народної творчості.
Ведуча:
Рубіж 60-70-х років був означений у біографії Валенти особливим піднесенням. В 1970 році він одружився. Незабаром у нього з’явилася донька. В 1971 році цій маленькій родині вдалося змінити помешкання в гуртожитку на окрему квартиру на вул. Леніна. Один за одним з мольберта художника сходили нові твори – маленькі живописні симфонії, в яких бринять світлі почуття, краса та гармонія. В 1971 році відбувається перша персональна виставка О. Валенти, успіх якої був однією із підстав переходу його на роботу до Художньо-виробничої майстерні.
Ведучий:
Тут в середовищі професійних митців він знайшов добрих друзів та порадників, працював на великих монументальних об’єктах, займався оформлюванням, брав участь майже у кожній виставці. Його оригінальний живопис прямо із виставкових залів розходився по численних домівках лучан, інколи достоту випадкових знайомих, яким щиросердний господар не зміг відмовити у дарунку.
Читець І:
Із спогадів Наталії Удовиченко:
Звучить: Мелодія телефонних доріг [Звукозапис] // Люмінофори і Лео . – 2005. – 1 CD : зв., 12 см.
Читець ІІ:
«Чим пахне майстерня художника? Звичайно, фарбами, – скажете ви. Проте не завжди. Я знала майстерню, в якій пахло по-іншому. В цій майстерні художник працював і жив. Іншого приміщення для життя у нього не було. Це був його вимір: напівпідвальна, майже без меблів кімната, з вікна якої – на рівні тротуару – можна було бачити, як бігли по асфальту жіночі та чоловічі черевички. Для художника, який жив у цій майстерні, рух був тільки римованим фоном, який нагадував про те, як швидко плине час і що в цьому світі все кудись біжить. Але на першому плані він бачив квіти – під самим склом вікна. Вони – маленькі й тендітні – тягнулися з вологої землі до сонця. І весна допомагала їм».
Ведуча:
З кінця 70-х років негативні емоції дедалі частіше супроводжували плин часу митця. Сімейна криза, ознаки якої з’явилися дещо раніше, в цей час сягнула епогею. 1978 року О. Валента залишив сім’ю і перейшов жити до майстерні по вул. Маяковського. Галасливе братство художників, що повсякчас гуртувалися тут, запальні розмови, суперечки певною мірою компенсували відсутність справжньої оселі, тамуючи появу прикрого усвідомлення самотності. Під знаком підвалів проминули 80-ті роки. Майстерня по вул. Короленка, куди художник перебрався незабаром, стала справжнім прихистком для всіх ображених долею, або справжніх зайд. Господар гостинно відчиняв двері, вважаючи за свій обов’язок розділити з кожним, хто переступив поріг цієї «хижки», останній окраєць хліба. Не зважаючи на прозаїчність інтер’єру, тут було тепло та затишно.
Ведучий:
Наприкінці 80-х початку 90-х тут почали з’являтись колекціонери. Картини ще не зовсім просохлі масово вивозились до Польщі, Німеччини, Ізраїлю. Саме в ці дні, в сірому підвалі з тьмяними вікнами, його творчість сягнула небувалої висоти.
Нова стилістична мода, так званий «декоративний цикл», започаткований художником на рубежі ще 70-80-х років, здобула особливої стилістичної виразності. Мерехтіння напівтонів олійної фарби змінила повнозвучність локальних кольорів. Як у давнину іконописці, художник компонує поверхню площинно та декоративно. Весь простір, кожен об’єкт вибудовує не дрібними, експресивними мазками, а мальовничими фрагментами вишневого цвіту, горошинами ягід, яблук, парашутиками кульбаб, травинок, кожна з яких – окремий світ, окрема нота неповторно-індивідуального звучання. Виразна і монументальна композиція позбавлена статики. Все в ній створює вражаючий ефект динамічної пульсації та руху «Чотири пори року», «Калина», «Писанки», «Червень» – твори, яким важко віднайти аналоги. Як давня українська ікона – символічне вікно піднебесся, так і ці роботи – своєрідне вікно у інший вимір, простір витворений багатою уявою цієї самотньої, можливо, грішної та недосконалої, однак незвичайної людини з натурою поета.
Читець ІІ:
Із спогадів Надії Гуменюк:
Звучить: Гримальський С. Лист [Звукозапис] / Сергій Гримальський // Два . – 2003 . – 1 CD : зв., 12 см.
Читець І:
«Він не вписувався у стандарти: ні в побутові, ні мистецькі. Але все, що він творив, випромінювало світло. Навіть вечірні сутінки, у яких рідний Луцьк на картинах Валенти ніколи не постає похмурим, а тільки романтично-замріяним. Навіть дощ, який на його полотнах ніколи не навіває нудьгу, а тільки дає мерехтливе відчуття оновлення, чистоти, якогось прозорого щему і вселенської гармонії світу, в якому кожна краплина, як і кожна людина має своє призначення».
Ведуча:
До п’ятдесятиліття Олександра Родіоновича його друзі організували персональну виставку. Таким щасливим його бачили чи не вперше. Друзі співали пісню про художника, який «всі лахи продав» і привіз своїй коханій цілий віз гладіолусів – жартівливий переклад Костем Шишком відомого шляґера і то була майже правда…
Після смерті митця хтось сказав: «Якщо таке могло статись, значить Бога немає…» Так кажуть, коли в людині прокидається страх лишитись непомітною цяткою у лінійному вимірі часу. Проте у Олександра Валенти інша доля, бо «Птах, який споглядає», в їхньому єстві ще за життя переміг «Птаха, який дзьобає»…
Ведучий:
У 1996 році Валенті було присуджено обласну мистецьку премію ім. Йова Кондзелевича.
Сестра митця Лідія давно мріяла видати спогади його друзів, знайомих й таки досягла мети – у видавництві «Терен» 2007 року побачила світ книга-альбом «Олександр Валента : Штрихи до осмислення творчості» присвячена художнику, який уже давно став легендою древнього Лучеська, вписавши до його мистецької історії свої неповторні полотна.
Ведуча:
Коли Олена Бурдаш – луцька художниця та поетеса – писала ці рядки, вона не присвячувала їх конкретній людині. Згодом, уже після смерті Валенти, ці вірші поєдналися з його постаттю.
Звучить: Гримальський С. Лючія [Звукозапис] / Сергій Гримальський // Два . – 2003 . – 1 CD : зв., 12 см.
Читець ІІ:
Ангел пробіг
Через вулицю
Ніби нічого
Не сталось.
Крила його тремтіли.
Серце здригалось.
Ангел пробіг
Через вулицю –
Сонце в душі горіло.
Кілька тисяч очей
Байдужістю перестріли,
Ніби нічого не трапилось,
Ніби нічого не сталось.
Ангел пробіг
Через вулицю,
Вікна позачинялись.
Ангел пробіг
Через вулицю,
Ангел пробіг…
Ведучий:
«Ангел пробіг через вулицю». Таких людей народжується небагато. Це люди, яким байдуже, хто і що про них думає. Це люди, які існують тільки у своїй нереальній реальності.
Ведуча:
У своїй творчості їм не потрібен результат, для них важливим є сам процес творення. Такі люди випадають із суспільства, не живуть за його правилами і засуджуються соціумом. Вони приходять у цей світ, щоб страждати, але своїм життям рятують наші душі.
Звучить: Гримальський С. Балада [Звукозапис] / Сергій Гримальський // Два . – 2003 . – 1 CD : зв., 12 см.
Список використаної літератури:
1. Валента Л. Дядько Прокіп про дитинство художника /Л. Валента // Гроно . – 2004. – 16 лют. – С. 5.
2. Вербич В. Завдяки Валенті у волинській столиці був Ермітаж / В. Вербич // Сім`я і дім. Нар. трибуна. – 2004. – 5 лют. – С. 9.
3. Гаврилюк І. Художник, що роздаровував картини / І. Гаврилюк // Сім`я і дім. Нар. трибуна. – 2004. – 12 лют. – С. 9.
4. Головня І. Його картини занесені в реєстр ЮНЕСКО / І. Головня // Луцьк. замок. – 2008. – 18 груд. – С. 9.
5. Гуменюк Н. Маестро соняхів: пам`яті худож. Олександра Валенти / Н. Гуменюк // Нар. справа. – 2003. – 13 лют.
6. Гуменюк Н. Мирон Нестерук: «Коли у Луцьку помер Валента, у Львові зі стіни впала моя картина» / Н. Гуменюк // Віче. – 2006. – 2 листоп. – С. 15.
7. Гуцалюк Д. Він творив легенду Луцька / Д. Гуцалюк // Луцьк. мол. – 2003. – 6 берез.
8. І все ж таки… Валента! // Віче. – 2003. – 10 листоп.
9. Клімчук В. Творчості Валенти, як завжди тісно / В. Клімчук // Сім`я і дім. Нар. трибуна. – 2004. – 19 лют. С. 4.
10. Клімчук В. Художник, що роздаровував свої картини / В. Клімчук // Сім`я і дім. Нар. трибуна. – 2003. – 20 лют. – С. 5.
11. Клімчук В. $ 1000… за чотири оселедці! / В. Клімчук // Сім`я і дім. Нар. трибуна. – 2006. – 9 листоп. – С. 4.
12. Клімчук Л. Він лишив частинку свого щедрого серця в картинах / Л. Клімчук // Луцьк. замок. – 2007. – 1 берез. – С. 12.
13. Корецька К. Валента, якого знають і люблять / К. Корецька // Нар. трибуна. – 1995. – 7 квіт.
14. Корецька К. Портрет художника в інтер’єрі / К. Корецька // Нар. Трибуна. – 1991. – 9 берез.
15. Навроцька З. Валента Олександр Родіонович / З. Навроцька // Енциклопедія сучасної України. – К., 2005. – Т. 4. – С. 42.
16. Навроцька З. Український художник, народжений під знаком великих / З. Навроцька // Гроно. – 2004. – 16 лют. – С. 6-7.
17. Олександр Валента : Штрихи до осмислення творчості : спогади, відгуки у пресі, роздуми /упор. Лідія Валента. – Луцьк : ВМА «Терен», 2007. – 76 с., іл.
18. Ременяка О. Один художник і один поет / О. Ременяка // Образотворче мистецтво . – 2008. – № 3 . – С. 32.
19. Фонд Олександра Валенти // Нар. справа. – 1998. – 11 черв.
20. У ці дні колись : Олександр Валента залишив про себе пам`ять у картинах // Волинь. – 2003. – 15 лют.
21. Цюриць С. Пам`яті Олександра Валенти / С. Цюриць // Віче. – 1997. – 25 груд.
Матеріал підготувала: О. Романюк – провідний методист організаційно-методичного відділу обласної бібліотеки для дітей
