Серед видатних діячів української культури другої половини ХХ ст. особливе місце посідає Василь Скуратівський – талановита, непересічна особистість. В історію української культури він увійшов як невтомний збирач народних скарбів культури: людина, яка все своє творче життя присвятила дослідженню історії свого народу й роду, вивченню його звичаїв, традицій, обрядів, життєвих правил, пізнанню багатої духовної культури наших предків.
Народився 25 жовтня 1939 року на хуторі Великий Ліс Коростенського району на Житомирщині. У родині було п’ятеро дітей, однак вижило двоє – старша сестра Ольга та найменший і єдиний син Василь. Батько, Тиміш Якович, був знаним на селі столяром, виготовляв діжки, скрині, ліжка, вулики. Для власних потреб розробив і виготовив дерев’яну медогонку, яка зараз знаходиться в експозиції Переяслав-Хмельницького музею народної архітектури та побуту (хата-музей бджільництва). Мати, Мотрона Антонівна, займалась господарством і вихованням дітей. Дитинство хлопчика припало на повоєнні літа, коли підлітки змушені були завчасно підміняти батьків та старших братів, котрі не повернулися з війни. Змалечку Василько любив читати і писати – у 13 років вирішив стати письменником: надсилав до редакції районної газети вірші, байки, замальовки, дописи.
Після закінчення школи (1959) – працював коректором в Народицькій районній газеті, пізніше журналістом в Олевській районній газеті «Колгоспник Олевщини». Згодом вирушив до Сибіру: був заготівельником смоли-живиці, деякий час навчався в Іркутському університеті, працював журналістом в містечку Усть-Куті. Повернувшись в Україну Василь Скуратівський продовжив журналістську роботу в газетах на Поліссі (Народичі, Радомишль, Олевськ, Житомир, Київ), працював викладачем української мови та літератури у Немішаєвському сільгосптехнікумі.
З 1967 по 1971 рр. заочно навчався в Київському державному університеті ім. Т. Шевченка на факультеті журналістики. Навчання поєднував з журналістською практикою і у його архіві з’явилися нові записи про колективізацію, війну, голодомор, партизанщину. На основі цих матеріалів був упорядкований збірник «Легенди Полісся». Однією з перших серйозних спроб пера стала дипломна робота «Люди – гордість твоя, Полісся» – присвячена рідному краю.
З 1969 року працював редактором у журналі «Народна творчість та етнографія». Це було його улюбленою справою.
Після закінчення університету працював у районних та обласних газетах, чимало їздив по країні, збирав фольклорні та етнографічні матеріали. На їх основі Василь Тимофійович видавав свої численні публікації в періодиці та збірниках. Багато праць було надруковано в збірниках: «Отчий край», «Етнографія Києва і Київщини», «Традиції і сучасність», «Наука і культура України», «Культура і побут населення України», «Древляни». Фольклорні записи В. Скуратівського використовували упорядники багатотомного фундаментального видання «Українська народна творчість».
З 1970 року працював над монографією про українське пасічництво. Часто дослідник використовував псевдонім Василь Древлянський.
У 1973 році В. Скуратівським зацікавився КДБ через товаришування з правозахисником Василем Овсієнком, який перебував під наглядом і у зв’язку з «підозрілими» науковими зацікавленнями самого письменника – народознавство вважалося проявом націоналізму. Попри виклики «на профілактику», він не залишив своєї справи.
Перші народознавчі матеріали Василя Скуратівського — «Зелене полум’я сосни» — вийшли друком у газеті «Молодь України» у 1983 році. Нові публікації з’являлися у часописах: «Сільські вісті», «Культура і життя», «Пам’ятки України», «Наука і суспільство», Василь Тимофійович постійно виступав на радіо та телебаченні.
Уперше Василь Скуратівський заявив про себе, як письменник у 1987 році книгою «Берегиня», яку присвятив матері – Мотрі Антонівні. Видання стало справжнім тріумфом письменника-фольклориста та здобуло величезну популярність. «Берегиня» – це розповідь про український народний побут, звичаї, що складалися протягом багатьох століть. Саме Василь Тимофійович був ініціатором започаткування уроків народознавства у школах, йому вдалося переконати громадськість і 1989 року «народознавство» було введено на державному рівні у навчальні програми, як окремий предмет. Книга «Берегиня» була першим підручником з цієї дисципліни. «Посвіт» – друга книга автора, продовження і доповнення «Берегині». Ці видання принесли визнання і популярність письменнику. Третя книга – «Погостини» (1988) розрахована на наймолодших читачів. Четверта – «Покуть» (1992) присвячена пам’яті батька, Тимофія Яковича. Продовженням видань «Берегиня» та «Посвіт» став «Місяцелік» (1993). Автор зібрав багатющий матеріал про походження назв українських місяців та пов’язані з ними численні прислів’я і приказки, народні і релігійні свята з поширеним їх датуванням, а також розвідки про найцікавіші обряди. Його перу також належать книги: «Дідух» (1995), книга оповідей-досліджень про 100 найосновніших свят народу – «Святвечір» у двох томах, «Вінець» (1994), «Русалії» (1996), «Кухоль меду» (1999), «Мамина молитва» (2004).
1992 року Василь Скуратівський започаткував народознавчий часопис «Берегиня», де опублікував багато своїх матеріалів, а також залучав до друку багатьох талановитих дослідників. Під його егідою в світ вийшло 50 номерів часопису. Видання стало духовним і культурним надбанням нашого народу.
Письменник організував та провів багаторічну народознавчу експедицію «Чумацькими шляхами». На основі матеріалів, які були зібрані під час експедиції теренами Волинського Полісся, було видано науково-популярне видання «Неоліт Волині» в 2-хастинах. Також за матеріалами експедиції було знято фільм «Чумацькими шляхами».
Багатогранні здібності Василя Скуратівського проявилися також і в різноманітній суспільній діяльності. Він був одним із засновників та організаторів цілої низки фольклорних фестивалів, зокрема таких як: всеукраїнські і міжнародні фольклорні свята: «Берегиня» (Луцьк), «Покуть» (Харків) та «Котилася торба» (Дубно).
Як популяризатор українознавства, виступав з лекціями в університетах України, США, Канади.
В останні роки Василь Тимофійович плідно співпрацював з видавництвом «Техніка». Тут побачили світ останні за його життя книги – «Український народний календар», «Я Вас, бджоли, благословляю…» (2005).
Помер відомий письменник-народознавець 16 грудня 2005року. Похований на київському міському цвинтарі у Берківцях.
Всього за життя письменника було видано 20 книг-досліджень із фольклору та етнографії. Остання, 21-а, «Я сам про себе розкажу» з’явилась вже після смерті народознавця. У різних збірках та періодичних виданнях було опубліковано майже 1000 статей Василя Скуратівського.
За журналістську та літературну діяльність В. Скуратівський був нагороджений преміями: «Золоте перо» ім. Миколи Островського, Всеукраїнською премією ім. Павла Чубинського, міжнародними преміями «За сприяння українській культурі» (Клівленд, США) та фундації Антоновичів (Нью-Йорк), висувався на здобуття Шевченківської премії.
З 2007 року родина Скуратівських та журнал «Берегиня» започаткували премію ім. Василя Скуратівського за найцікавіший народознавчий матеріал для молодих українських дослідників. На неї можуть претендувати молоді науковці, віком до 40 років, які подадуть на адресу журналу народознавчий матеріал, що ніде не оприлюднювався.
З 2008 року Центральна публічна бібліотека м. Малина носить ім’я Василя Скуратівського.
У Музеї народної архітектури і побуту в Києві, в будинку, який представляє сучасну Житомирщину, є меморіальна кімната Василя Скуратівського.
У 2019 році в місті Малині відбувся I-й Всеукраїнський літературно-мистецький фестиваль ім. Василя Скуратівського «До Василя!».
Твори
Скуратівський В. Т. Берегиня : худож. оповіді, новели / В. Т. Скуратівський ; худож. Г. В. Мокієнко. – Київ : Радянський письменник, 1987. – 278 с. : іл.
Скуратівський В. Т. Білояр : оповід. / В. Т. Скуратівський ; худож. Є. Удін. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2003. – 144 с. : іл.
Скуратівський В. Т. Вінець / В. Т. Скуратівський ; худож. В. М. Кущ. – Київ : Видавництво УСГА, 1994. – 232 с. : іл.
Скуратівський В. Т. Дідух : свята укр. народу / В. Т. Скуратівський ; іл. О. Коваля, Н. Коваль. – Київ : Освіта, 1995. – 271 с. : іл.
Скуратівський В. Т. Мамина молитва : повісті. Новели. Есеї / В. Т. Скуратівський ; худож. І. Філик ; передм. М. Малюка. – Рівне : Волинські обереги, 2004. – 472 с. : іл.
Скуратівський В. Т. Місяцелік : укр. нар. календар / В. Т. Скуратівський ; худож. Є. Сендзюк ; іл. Ю. Белічко. – Київ : Мистецтво, 1993. – 207 с. : іл.
Скуратівський В. Т. Обереги пам’яті : народний агрокалендар / В. Т. Скуратівський ; худож. В. Кущ. – Київ : Скарбниця, 1992. – 112 с. : іл.
Скуратівський В. Т. Погостини : оповід. / В. Т. Скуратівський ; іл. О. Чичик. – Київ : КМ-БУКС, 2017. – 125 с. : іл.
Скуратівський В. Т. Погостини, або Дванадцять мандрівок у глибину століть : оповід. / В. Т. Скуратівський ; худож. К. Музика. – Київ : Веселка, 1990. – 126 с. : іл. – (Живиця).
Скуратівський В. Т. Покуть / В. Т. Скуратівський ; худож. А. М. Буртовий. – Київ : Довіра, 1992. – 236 с. – (Відродження).
Скуратівський В. Т. Посвіт : худож. оповіді, новели / В. Т. Скуратівський ; худож. оформ. Л. Дікарєва. – Київ : Молодь, 1988. – 172 с. : іл.
Скуратівський В. Т. Русалії / В. Т. Скуратівський ; худож. оформл. та ред. В. П. Мариняка, К. О. Рязанова. – Київ : Довіра, 1996. – 734 с. : іл.
Скуратівський В. Т. Святвечір : нариси-дослідження : у 2-х кн. Кн. 1 / В. Т. Скуратівський ; худож. Е. І. Храпко. – Київ : Перлина, 1994. – 285 с. : іл.
Скуратівський В. Т. Святвечір : нариси-дослідження: у 2-х кн. Кн. 2 / В. Т. Скуратівський ; худож. Е. І. Храпко. – Київ : Перлина, 1994. – 190 с. : іл.
Скуратівський В. Т. Український народний календар / В. Т. Скуратівський. – Київ : Техніка, 2003. – 384 с. – (Народні джерела).
Скуратівський В. Т. Український рік : розповіді / В. Т. Скуратівський ; іл. Є. Попова. – Київ : Веселка, 1996. – 238 с. : іл.
Література про письменника та його творчість
Більчук М. Василь Скуратівський / М. Більчук // Українські та зарубіжні письменники : розповіді про життя і творчість: посібник / М. Більчук. – Тернопіль, 2007. – С. 151-152.
Василь Скуратівський // Дивосвіт «Веселки» : антол. л-ри для дітей та юнацтва в 3 т. Т. 3 : українська література / упоряд. та бібліогр. довідка Б. Й. Чайковського та ін. ; худож. оформ. М. С. Пшінки. – Київ, 2004. – С. 414-416.
Кодлюк Я. П. Василь Скуратівський / Я. П. Кодлюк, Г. С. Одинцова // Сто розповідей про письменників : довід. для вчителів поч. кл. / Я. П. Кодлюк, Г. С. Одинцова. – Київ, 2006. – С. 132-134.
Шевчук В. О. Василь Скуратівський // На березі часу : ті, котрі поруч : спогади про митців і вчених / В. О. Шевчук. – Київ : Либідь, 2016. – С. 271-282.
******************
Васильчук В. Ювілей відомого народознавця : до 80-річчя Василя Скуратівського / В. Васильчук // Літературна Україна. – 2019. – № 29-30, 17 серпня. – С. 5.
Скуратівський В. Обереги Василя Скуратівського / В. Скуратівський ; розмову записав М. Симчич // Українська літературна газета. – 2020. – № 18, 11 вересня. – С. 8-9.
Сташук В. Євангелія від Василя Скуратівського / В. Сташук ; розмову записала Катерина Власова // Українська літературна газета. – 2020. – № 8, 24 квітня. – С. 9.
Електронні ресурси
Скуратівський Василь – Біографія [Електронний ресурс] // OnlyArt : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://onlyart.org.ua/biographies-poets-and-writers/skurativskyj-vasyl-biografiya/. – Назва з екрану. – Дата звернення: 28.07.24.
Скуратівський Василь Тимофійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Скуратівський_Василь_Тимофійович. – Назва з екрану. – Дата звернення: 26.07.24.
Скуратівський Василь Тимофійович [Електронний ресурс] // УкрЛіб : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=13404#google_vignette. – Назва з екрану. – Дата звернення: 26.07.24.
Підготувала: провідний бібліограф відділу інформаційних технологій та бібліографії Оксана Ребрина
