«Скільки житиме українська мова,
стільки часу відведено і на
подивлення майстерності та
винахідливості Миколи Лукаша»
Д. Павличко
Микола Олексійович Лукаш – один з найталановитіших перекладачів ХХ століття, поліглот, мовознавець та лексикограф, популяризатор української мови.
Народився 19 грудня 1919 року в місті Кролевці на Сумщині. Сім’я була освідченою та заможною: батько, Олексій Якович, походив із козацької родини, мати, Василина Іванівна, також шляхетсько-козацького роду, онука дяка, була надомницею-ткалею. Сім’я виховувала п’ятьох дітей. Миколка до чотирьох років не розмовляв, але після проживання із циганами, заговорив та вивчив їхню мову. В семерічному віці він опанував французьку, німецьку та англійську мови.
Під час голодомору 1919-1921 рр. – родину Лукашів розкуркулили: забрали все збіжжя, худобу, виселили з хати.
У 1937 році Микола закінчив місцеву середню школу і вступив на історичний факультет Київського університету. В цей період працював над перекладом «Фауста» Й. Ґете, який був завершений і вийшов друком лише у 1955 році (працював над ним 18 років). Микола Лукаш – перший хто переклав поему на українську мову. Саме цей переклад приніс йому всесвітню славу перекладача.
У 1939 –1940 рр. викладав українську та німецьку мови у школі на Київщині, взявши академвідпустку. Під час навчання М. Лукаш працював у «Архіві давніх актів» – перекладав на українську мову польські документи про Коліївщину. Зароблені кошти витрачав на книжки. У 1930-ті роки букіністичні крамниці були заповнені «конфіскатом» засуджених письменників і науковців, цінні видання збували за копійки. Майбутній перекладач зібрав усі 10 томів «Історії України-Русі» М. Грушевського, «Історичні монографії» М. Костомарова, твори М. Максимовича.
У 1945–1947 роках М. Лукаш навчався у Харківському педагогічному університеті іноземних мов.
У 1953 р. вийшов друком перший переклад М. Лукаша – трилогії Андре Стіля «Перший удар».
У 1956 році перекладач був прийнятий до Спілки письменників України, а також працював в найпопулярнішому українському щомісячнику – журналі іноземної літератури «Всесвіт».
Микола Лукаш був простою у спілкуванні людиною, активно підтримував обдарованих перекладачів-початківців. Переживши Голодомор і більшовицькі репресії кінця 30-х років, війну й окупацію, він призвичаївся до радянської реальності.
У період 1950-1970-их рр. М. Лукаш здійснив більшість своїх найкращих перекладів: «Пані Боварі» (1955) Г. Флобера, «Овеча криниця», «Собака на сіні» Лопе де Веґи (1962), Дж. Боккаччо «Декамерон» (1964), «Дон Кіхот» М. Сервантеса (не завершив), книги поезій: В. Гюго, А. Міцкевича (1955). Г. Гейне (1956), Р. Бернса (1959), Ю. Тувіма (1963), Ф. Шиллера (1967), П. Верлена (1968), Г. Лорки (1969).
Переклав понад 1000 видатних творів світової літератури, був упорядником 6-ти словників, серед яких словник українських фразеологізмів.
Микола Лукаш був не тільки поліглотом і обдарованим перекладачем, а й фольклористом-новатором. Він свідомо вводив у перекладені тексти маловживані українські слова, був відмінним знавцем різних діалектів, писав короткі іронічні, самоіронічні й сатиричні поезійки-шпигачки – які в той час, звичайно, не друкували.
У 1973 році Миколу Лукаша, через публічну підтримку Івана Дзюби, за резонансний твір «Інтернаціоналізм чи русифікація?», виключили зі Спілки письменників, заборонили друкуватися. Протягом багатьох років він перебував під домашнім арештом. Ситуація змінилась лише у 1979 році – новий редактор журналу «Вітчизна» Віталій Коротич запропонував Миколі Олексійовичу перекласти кілька віршів з угорської мови.
Останні роки життя геніальний перекладач провів у скруті, хворів на рак. 1987 року, фактично напередодні смерті, був поновлений у СПУ, розпочав роботу над фундаментальною працею – перекладом роману Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель», який так і не встиг завершити. Остання велика робота Лукаша – переклад п’єси Вільяма Шекспіра «Троїл і Крессіда» (1986).
Микола Лукаш пішов з життя 29 серпня 1988 року у м. Києві, похований на Байковому кладовищі.
Він так і не дочекався видання великого тому своїх перекладів — книги під назвою «Від Бокаччо до Аполлінера», яка вийшла друком 1990 року і стала своєрідним пам’ятником М. Лукашеві. Переклад роману «Дон Кіхот» завершив у Лукашевому стилі А. Перепадя у 1995 році.
Завдяки перекладам Миколи Лукаша українська інтелігенція дізналася про багатство та красу рідної української мови, а світова спільнота визнала переклади геніального українця, кращими за оригінали. Він започаткував «барокову» традицію українського перекладу і довів, що є постаттю світового рівня.
Унікальна бібліотека перекладача (понад три тисячі книжок), передана до Національного музею літератури сестрою М. Лукаша.
Микола Олексійович Лукаш – лауреат премії ім. М. Рильського (1988) – за найкращі переклади французької літератури на українську мову.
Його тричі висували на здобуття Шевченківської премії, але щоразу кандидатура Миколи Лукаша відхилялася.
1989 року редакція журналу «Всесвіт» заснувала щорічну премію імені Миколи Лукаша – « Ars Translationis» за найкращі переклади й перекладознавчі праці, опубліковані впродовж року на сторінках журналу.
У 1993 році М. Лукашеві посмертно присудили українсько-французьку літературну премію ім. Миколи Зерова «за кращий український переклад із французької літератури».
2003 року було опубліковано гумористичну книгу перекладача «Шпигачки», упорядковану Л. Черватенком.
У 2019 році відбувся фестиваль «Lukash Fest», в рамках якого організували серію заходів з метою відзначення 100-ліття від дня народження Миколи Лукаша. З нагоди ювілею Національний банк України випустив монету номіналом 2 гривні.
Книги мовознавця
Фразеологія перекладів Миколи Лукаша : слов.-довід. / НАН України ; Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні ; уклали О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. – Київ : Довіра, 2002. – 735 с.
Література про життя та творчість мовознавця
М. О. Лукаш // Я пізнаю світ : дит. енцикл. : українська мова / авт.-упоряд. А. Матвієнко ; худож. Г. Філатов. – Київ : Школа, 2004. – С. 330-334.
Мельничук Г. Майстер перекладу Микола Лукаш / Г. Мельничук // 1000 незабутніх імен України / Г. Мельничук ; худож. Ю. А. Демидьонок. – Київ, 2005. – С. 169-170.
Микола Лукаш – продовжувач традицій «барокових» перекладів П. Куліша // Історія української літератури XX – поч. XXI ст. : у 3 т. Т. 2 / за ред. В. І. Кузьменка. – Київ. – С. 492-495.
Наш Лукаш : у 2-х книгах. Кн. 2 / упоряд. Л. Череватенко ; худож. оформл. Н. В. М’ясковської. – Київ. – 2011. – 639 с.
Преварська М. Лукаш Микола Олексійович / М. Преварська // Видатні українці : культура. Мистецтво. Освіта : довід. / М. Преварська. – Київ, 2016.– С. 197-202.
Спочатку було слово (Дитинство Миколи Лукаша) // Анатолій Птіцин про Шолом-Алейхема, Януша Корчака, Фріца Крейслера, Миколу Лукаша, Матір Терезу / худож. С. Сова. – Київ, 2009. – С. 71-93.
Електронні ресурси
Лукаш Микола Олексійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Лукаш_Микола_Олексійович.– Назва з екрану. – Дата звернення: 7.11.2024.
Микола Лукаш: Найвидатніший світовий перекладач, замовчаний на Батьківщині [Електронний ресурс] // Інститут Просвіти : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://iprosvita.com/mykola-lukash-najvydatnishyj-svitovyj-perekladach-zamovchanyj-na-batkivshchyni/. – Назва з екрану. – Дата звернення: 7.11.2024.
Лукаш Микола Олексійович [Електронний ресурс] // Енциклопедія сучасної України [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-59113. – Назва з екрану. – Дата звернення: 7.11.2024.
Лукаш Микола Олексійович. Біографія [Електронний ресурс] // УкрЛіб : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=12555. – Назва з екрану. – Дата звернення: 7.11.2024.
Підготувала: провідний бібліограф відділу інформаційних технологій та бібліографії О. Л. Ребрина
