І місце
Марина Корольова, учениця 2 класу (с. Поліське Старовижівського р-ну)
Зорі
Як лягаю спати,
Люблю поглядати
На зорі ясні –
Я їх бачу
У своєму сні.
Поки котик спить
Сів котик на канапу.
Та й почав лизати лапу.
Коли лапкою умивсь,
То калачиком скрутивсь.
І так солодко заснув,
Що й про мишечок забув.
Сонька миші не бояться –
У коморі наїдяться.
І картоплі, і крупи.
А ти, коте, спи, спи, спи…
Їжачок
Живе в лісі їжачок –
Спинка з гострих колючок.
Цілий день він мандрував,
Повний кошик назбирав
І ягідок і грибів
Для діточок – їжачків.
І місце
Оксана Середа, учениця 5 класу (с. Заброди Ратнівського р-ну)
Ранесенько
Прокинусь я ранесенько,
До сонечка всміхнусь.
Умиюся швидесенько,
Довкола подивлюсь
Прокинулись вже квіточки –
Вмиваються в росі.
А павучок на ниточці
Радіє цій красі.
Співає радо пташечка – вітає день новий.
І щось мала мурашечка
Несе в будинок свій.
Метелик теж прокинувся –
Літає по саду.
Корівку подоїли вже,
На луг її веду.
Іду співаю радісно
Веселих я пісень
Бо сонячно і лагідно
Почався новий день.
Сніданок для зайчика
На нашім полі чути хрускіт.
Дивлюсь – то зайчик їсть капусту.
Я підійшла до нього ближче,
А він сховавсь між листям нижче.
Присіла я, а він приліг.
Я тільки встала – він побіг.
Пішла на грядку де морквинки,
А там лежать лиш половинки.
Збирати їх, мабуть, не стану –
Хай буде зайчику сніданок.
І місце
Ірина Дишко, учениця 11 класу (м. Луцьк)
***
Ми дивимось крізь світло Його слова –
Від цього наш ясніє кругозір,
Бо ті ж вітри ще віють по дібровах,
Те саме сонце сходить із-за гір.
Не розгубила ще калина цвіту.
Вітрам гаї шепочуть про своє.
І, де зірки торкають вишень віти,
Дочка при матері вечерю подає.
***
Чого тобі тривожилось, Кобзарю?
Чом між рядків спалахувала лють?
Ти, певно, бачив ті страшні базари,
Де наші люди душі продають.
Ти ще тоді прийдешню знав історію,
Від Бога був Пророк-віщун: либонь,
Із жахом бачив світу крематорії,
Де честь, любов скидають у вогонь.
Передчував новітню яву жлобів,
Як засторогу, слав у слові гнів:
Страшніш за небо, що зчорнив Чорнобиль,
Лиш вичорнені душі земляків.
***
Пора цвітіння білого латаття…
Іскристим цвітом упилась Волинь.
Ті лілії панянки в довгих платтях
В зелені коси потай уплели.
Пірнули хвильки попід білі скалки,
Розбіглись рвучко і зійшлися знов…
А може, то шевченківські русалки
Комусь жадають дарувать любов?
Леліє душу видиво латаття,
Як пам’ять сколихне тонке весло
Дитинства, що за хмари пелехаті
Навіки вже від мене попливло.
***
Дерева, не хитайте осудливо кронами,
Не бурчіть падолистом. Ну, хто вас просить?
Ну і що, як цілує устами півонними
В перукарні ні разу не кошені коси?
Ну і що, як пісок ще з дитинства в кишені,
Бо літа наче перші тендітні квітки?
Хай блакитна душа, а думки іще зовсім зелені.
Відверніться, дерева, хай і я поцілую-таки.
