29 вересня 2015 року – 170 років від дня народження українського драматурга
Івана Карпенка–Карого
Відомий драматург, актор, режисер, громадський діяч, основоположник українського професійного театру Іван Карпенко-Карий (справжнє ім’я – Іван Карпович Тобілевич) народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка Бобринецького повіту на Херсонщині (тепер – с. Веселівка Кіровоградської області). Батько, Карпо Адамович, був збіднілим дрібним шляхтичем, управителем поміщицького маєтку. Матір, Євдокія Зіновіївна, походила з козацького роду Садовських, була кріпачкою, яку чоловік викупив з панщинної неволі. Батько передав дітям неабиякий артистичний хист оповідача, при скромних матеріальних можливостях усім дав освіту. Мати своїми піснями прищепила синам і доньці потяг до творчості, наділила їх чуйним серцем.
Майбутній письменник зростав у селянському оточенні. Після науки у дяка Іван закінчив Бобринецьке повітове училище (1959 р.) і працював писарчуком у суді в містечку Мала Виска, пізніше – канцеляристом міської управи.
У 1865 році переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління. Публікував літературно-критичні статті, брав участь у аматорських виставах О. Тарковського. Став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича. Пізніше «за неблагонадійність» був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М. Старицького.
У 1870 році одружився з Надією Тарковською, яка народила йому семеро дітей. Але у 1881 році дружина померла, а наступного року – і дочка Галина. Через рік Іван Карпович одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М. Старицького.
У 1883 році в альманасі «Рада» опублікував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. Далі користувався псевдонімом «Карпенко-Карий», де поєднав ім’я батька та улюбленого літературного персонажа – Гната Карого з п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».
У 1884 році І. Карпенка-Карого заарештували і відправили у заслання до Новочеркаська (Ростовська область, Росія). Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна». У 1886 році у Херсоні вийшов його перший «Збірник драматичних творів».
У 1887 році письменник отримав дозвіл на звільнення і повернувся з дружиною Софією в Україну. Оселився на хуторі, названому на честь першої дружини Надії у Єлисаветградському повіті (нині хутір є історико-культурним заповідником на території с. Миколаївка на Кіровоградщині). Через рік з І. Карпенка-Карого зняли нагляд. Він вступив до театральної трупи свого брата Миколи Садовського, потім до трупи іншого брата – Панаса Саксаганського. З 1890 року став членом Товариства українських артистів.
Іван Карпенко-Карий є автором 18 оригінальних п’єс. У творах комедійного жанру «Розумний і дурень» (1885), «Мартин Боруля» (1886), «Сто тисяч» (1890), «Хазяїн» (1900) письменник засуджує ненаситне прагнення до наживи, накопичення грошей, що супроводжується аморальною поведінкою людини – злочинністю, шахраюванням, підступністю, лицемірством та духовною потворністю – бездушністю, жадібністю, жорстокістю. У драмах «Бурлака» (1883), «Наймичка» (1885), «Безталанна» (1886), «Понад Дніпром» (1887) автор зображує красу духовного світу простих людей, селян. Вершиною драматургії ХІХ століття стала історична драма І. Карпенка-Карого «Сава Чалий» (1899). Про життя інтелігенції розповідають п’єси «Суєта» (1903) і «Житейське море» (1904).
У 1900–1904 роках Іван Карпович створив власну трупу, але за два роки по тому захворів, залишив сцену і виїхав на лікування до Берліна, де і помер 15 вересня 1907 року. Похований у с. Карлюжини біля хутора Надія (тепер – поблизу с. Миколаївка на Кіровоградщині).
Українська драматургія своїм розвитком багато у чому завдячує Іванові Карпенку-Карому. Він належав до однієї з тих славетних родин, силою духу яких живилася українська історія. Іван Карпович був одним із найкращих акторів, чия майстерність заявила про себе ще в аматорських виставах і розквітла на професійній сцені. Багато дослідників стверджують, що твори письменника є найвищим здобутком тогочасної драматургії завдяки їх ідейно-тематичній вагомості і новаторству художніх образів.
ТВОРИ
Карпенко-Карий І. Будущина в руках нового покоління : вибрані твори / І. Карпенко-Карий. – Київ : Країна мрій, 2009. – 416 с. – (Бібліотека школяра).
Карпенко-Карий І. Вибрані твори : Мартин Боруля. Сто тисяч. Хазяїн. Суєта / І. Карпенко-Карий. – Київ : Мистецтво, 1989. – 256 с. – (Шкільна бібліотека).
Карпенко-Карий І. Драматичні твори / І. Карпенко-Карий. – Київ : Наукова думка, 1989. – 604 с. : іл.
Карпенко-Карий І. П’єси / І. Карпенко-Карий. – Київ : Школа, 2006. – 319 с. – (Бібліотека шкільної класики. Твори шкільної програми для обов’язкового читання та вивчення).
Карпенко-Карий І. Сто тисяч. Мартин Боруля : комедії / І. Карпенко-Карий ; передм. С. В. Задорожної. – Київ : Шанс, 2013. – 144 с. – (Шкільна бібліотека).
Карпенко-Карий І. Хазяїн : драм. твори / І. Карпенко-Карий ; худож.-оформ. Ю. Ю. Романіка. – Харків : Фоліо, 2012. – 317 с. : іл.
Карпенко-Карий І. Хазяїн : драм. твори / І. Карпенко-Карий ; худож. обкл. І. О. Цибань. – Харків : Аргумент принт, 2012. – 287 с. – (Українська класична література).
ПРО ПИСЬМЕННИКА
Дем’янівська Л. С. Іван Карпенко-Карий (І. К. Тобілевич) : життя і творчість / Л. С. Дем’янівська. – Київ : Либідь, 1995. – 144 с.
Іван Карпенко-Карий // Українська література : довід. для абітурієнтів та школярів / В. А. Мелешко [та ін.]. – Київ, 2012. – С. 213-214.
Іван Карпенко-Карий // Українська література ХІХ століття : навчально-методичний посібник для абітурієнтів : ч. 1 / за ред. Я. В. Януш. – Київ, 2002. – С. 87-93.
Карпенко-Карий Іван // Усі письменники і народна творчість : довід. / Н. І. Черсунова, Р. Б. Шутько, О. В. Козир [та ін.]. – Київ, 2007-2008. – С. 132-136.
Падалка Н. І. Вивчення творчості І. Карпенка-Карого (І. Тобілевича) в школі : посібник для вчителів / Н. І. Падалка. – Вид. 3-тє. – Київ : Радянська школа, 1970. – 152 с. : іл.
Погребенник В. Корифей : літературний портрет Івана Карпенка-Карого / В. Погребенник. – Київ : Веселка, 2008. – 32 с.
* * * * *
Голик О. «Один із батьків новочасного українського театру» : Іван Карпенко-Карий і розвиток театрального мистецтва в Україні / О. Голик // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2011. – № 10. – С. 22-29.
Новиков А. І. Карпенко-Карий в контексті літературно-мистецького життя другої половини XIX – початку XX ст. / А. Новиков // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2010. – № 3. – С. 2-8.
Петік Л. Педагогіка в родині Тобілевичів : українознавство / Л. Петік // Палітра педагога. – 2012. – № 6. – С. 3-5.
Петік Л. Унікальна родина Тобілевичів / Л. Петік // Палітра педагога. – 2012. – № 5. – С. 3-4.
WEB-БІБЛІОГРАФІЯ
Іван Карпенко-Карий [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [веб-сайт]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Іван_Карпенко-Карий. – Заголовок з екрану.
Іван Карпенко-Карий [Електронний ресурс] // Надо всем : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://nadovsem.in.ua/xronologchn-tablicz/karpenko-karij-van/. – Заголовок з екрану.
Карпенко-Карий Іван : біографія [Електронний ресурс] // Клуб Поезії : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=562&type=biogr. – Заголовок з екрану.
Карпенко-Карий Іван [Електронний ресурс] // УкрЛіб : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=145. – Заголовок з екрану.
Підготувала: провідний бібліограф Данилюк Л. М.
